Дністровський каньйон

Posted By : підтримка/ 934 0

Ми захоплюємося природою Альп та Кавказу, Карпат та Криму і прагнемо будь-що побувати там. Але не всі знають, що Дністровська долина з її ландшафтами має свою неповторну красу…

Найцікавішою, наймальовничішою ділянкою Дністра є його відрізок у 250 км від гирла Золотої Липи до гирла Збруча – Дністровський каньйон. Дністер тече по каньйоноподібній долині, утворюючи багато фантастичних
звивів – меандрів. Природа Дністровського каньйону своєрідна та неповторна. На його території близько 100 пам’яток живої і неживої природи світового значення, тут збереглися унікальні еталони відслоненість гірських порід.
Дністер бере початок в Бескидах біля підніжжя гори Розлуч на висоті 750 м. Загальна довжина ріки – 1362 км, площа водозабору – 72,1 тис. км2. У межах Івано-Франківської області довжина р. Дністер – 200 км. Сучасна назва Дністра веде свій початок з Київської Русі і означає “бистра вода”. Древні греки називали ріку Тіріс, а ще пізніше Тірас. У римлян вона відома під назвою Данастріс, Данаструс. У турків – Турла. Дністер має 386 приток. Головні з них: праві – Стрий, Свіча, Лімниця, Бистриця, Реут; ліві – Золота Липа, Cтрипa, Серет, Збруч, Смотрич. В верхів’ях швидкість течії Дністра – 4 м/сек, на рівнині – до 2м/сек., а в
гирлі спадає до 0.7 м/сек. Русло звивисте. У верхній частині (до міста Самбір) це типова гірська ріка, що тече по вузькій долині з обривистими скелястими берегами. Ширина русла в верхів’ї – не більш, ніж 40 м, в низів’ї – 100-240 м, а ширина пройми в низів’ї досягає 8-16 км. Спустившись з гір, Дністер тече широкою, місцями заболоченою, рівниною, і течія його сповільнюється. Ріка тут тече по плоскогір’ю в невисоких, порослих вербами глинистих берегах, деколи утворюючи острови; вода каламутна, часто мілка. В районі с. Журавно підвищується спочатку лівий, а потім і правий берег ріки, русло стає кам’янистим, течія посилюється.
Нижче древнього Галича долина Дністра звужується до ~ 200 м. Високі скалисті береги Дністра тут поросли листяними лісами і кущами, з-під скал витікають численні джерела.

В середній течії Дністра на поверхню виходять кристалічні породи – граніти, гнейси, сієніти, утворюючи подекуди невеликі пороги і перевали. На ріці Дністер гори підходять так близько до ріки, що утворюють каньйон, руслом якого тече ріка. Потоки в деяких місцях зриваються з кручі просто в річку, перетворюючись в живописні водоспади.

Окремі частини скал нагадують швейцарський сир, весь в дірках від виходів печер і гротів. На берегах ріки, в навколишніх селах зустрічаються пам’ятники культури різних народів, що в давнину населяли долину Дністра (церкви, костели, монастирі, палаци, руїни замків і фортець), зокрема печери, деякі з них служили монахам скельних монастирів для життя і відправи служб.

Долина ріки була заселена людьми ще з давніх-давен. В заводі лівого берега Дністра біля села Лука Врублевецька збереглися залишки однієї із найдавніших в Україні стоянок раннього палеоліту (300 тис. років тому).

Городенківський район, що лежить на Дністровського каньйону, являє собою одну з найкрасивіших його ділянок, де долина річки має найбільш виражені риси каньйону. Тут знаходиться 26 населених пунктів, де була досліджена трипільська культура.

Обсерваторія на горі Піп Іван

Posted By : підтримка/ 785 0

 

Білий Слон — астрономо-метеорологічна обсерваторія на горі Піп-Іван; найвище розташована споруда в Україні, в якій постійно жили й працювали люди (2028 м над рівнем моря). Діяла в 1938–1941 рр.
Розташована на території Верховинського району Івано-Франківської області.

Історія

Після Першої світової війни у Польщі постало питання про будівництво нової обсерваторії, бо існуюча Варшавська обсерваторія ставала все менш придатною для астрономічних спостережень.

У 1935 р. інженер, генерал Леон Бербецький від імені Ліги протиповітряної оборони держави (LOPP) запропонував директорові астрономічної обсерваторії Варшавського університету М. Каменському організувати астрономічний відділ у метеорологічній обсерваторії, яку планували збудувати у Карпатах, на вершині гори Піп-Іван. Того ж року командування протиповітряної оборони Польщі за результатами оголошеного ним конкурсу схвалило проект будівництва обсерваторії архітекторів К. Марчевського та Й. Погоського.

Будівництво розпочалося влітку 1936 року.

Обсерваторія зводилася переважно з використанням місцевого будівельного матеріалу — каменю-пісковика, що здешевлювало і спрощувало будівництво. Робочу силу складали теж переважно місцеві мешканці сіл. Камінь на гору підвозили кіньми чи несли в руках, на спині. Так само транспортували інші будівельні матеріали, обладнання, доставлені залізницею до найближчої станції Ворохта (70 км від будівельного майданчика). Багато зусиль було витрачено на перенесення до вершини гори Піп-Іван 33 скринь із елементами купола та іншими деталями. Найбільша з них важила 950 кг.

Стіни обсерваторії, що побудована у стилі конструктивізму, складені із вапнякових блоків і сягають 1,5 м товщини на рівні цокольного поверху та 1 м — на рівні верхніх поверхів. Для утеплення приміщення з внутрішньої сторони між тиньком і кам’яною кладкою закладено прошарок просмоленого корку. Споруда має два поверхи зі східної сторони, і п’ять — із західної. Її двосхилий дах був покритий мідними листами. З південної сторони розташована ротонда, де розміщувався телескоп.

Урочисте відкриття обсерваторії відбулося 29 липня 1938 р. Вона складалася із 43 кімнат і має 57 вікон. Серед них — конференц-зал, помешкання керівника обсерваторії, інші житлові приміщення, їдальня, кабінети, зал для метеоінструментів тощо. У підвалі обладнали акумуляторну та котельню.

В обсерваторії працював виходець із села Микуличина Владислав Мідович. Тут же він і жив разом із дружиною та сином. Ще кілька осіб допоміжного технічного та наукового персоналу забезпечували постійні астрономічні та метеоспостереження. В обсерваторії постійно перебував загін польських прикордонників.

 

Наукові дослідження 1937–1939 рр.

Перше обсерваційне фотографування новим апаратом виконав 1937 року Мацей Бєліцький. Йому вдалося отримати 4 фотографії планетоїда Інтерамня. Кількома місяцями пізніше було зроблено дві фотографії комети Юрофф-Ахмаров-Гассель. Отримані таким чином дані були опубліковані у журналі Варшавської обсерваторії у 1938–1939 рр.

Навесні 1939 року до роботи в обсерваторії приступив доктор Володимир Зон. Він фотографував зірки у двох кольорах, які вирізнялися інтенсивністю свічення на чорно-білих фотознімках. Робота проводилася з зорями, що населяють Чумацький Шлях. Недопрацьований матеріал доктора Зона, що зберігався у Варшаві, загинув під час Варшавського повстання 1944 року.

У квітні 1939 року до обсерваторії прибув магістр Стефан Щирбак для проведення астрономічної роботи (за дорученням професора Камінського). Тоді він здійснив близько 70 візуальних оцінок яскравості змінних зірок, виконав серію малюнків з обертання Марса, визначив 6 позицій комети Брукса. Він витратив близько 20 годин на пошук нових комет за допомогою 80-міліметрового телескопа. Стефан Щирбак виконував спостереження в обсерваторії, де й загинув у період воєнних дій.

 

Після початку Другої Світової війни

Після початку Другої Світової війни працівники обсерваторії евакуювали найцінніше обладнання, яке потрапило до Будапештської астрономічної обсерваторії, потім до Відня, звідки повернулися до Польщі після війни. Змонтований трилінзовий об’єктив перебуває в Сілезькому планетарії.

Будинок обсерваторії та залишки обладнання в кінці 1939 р. перейшли у власність радянської влади. До червня 1941 р. тут проводились метеорологічні спостереження. Згодом німці вивезли металеві частини астрографа до Львова, де до останнього часу вони зберігалися у фізичному корпусі Львівського університету.

Надалі приміщення було покинуте, і місцеві мешканці розтягли з неї все, що являло якусь цінність, зокрема, мідні листи з куполу та даху обсерваторії. Із них вони зробили великі чани, в яких варять сир на навколишніх полонинах.

Після цього діяльність обсерваторії більше не відновлювалася.

 

Сучасний стан

У жовтні 1996 року в м. Яремче відбулася науково-практична нарада «Метеоролого-астрономічна обсерваторія на горі Піп-Іван», в якій взяли участь представники різних установ України і Польщі. На нараді обговорювалася можливість відбудови та відновлення діяльності обсерваторії. Протокол намірів наради було направлено до урядів України і Польщі.

Івано-Франківська філія інституту «Укрзахідпроектреставрація» виконала архітектурно-археологічні обміри, інженерні обстеження, технологічна лабораторія — роботи з обстеження складу будівельних матеріалів та розчинів, які використовувались при спорудженні будівлі. На замовлення Головного управління будівництва і архітектури обласної держадміністрації виконані робочі креслення ремонту та реставрації обсерваторії. Але досі не визначено функціональне використання обсерваторії.

Дехто запевняє, що тут вигідно було б заснувати інститут природничих наук; професор О. Адаменко пропонував створити туристичний центр. Була пропозиція у відреставрованому будинку обсерваторії розмістити інститут лікарських рослин (у тутешній флорі налічується понад 1000 видів рослин, в тому числі лікарських). Астрономічна обсерваторія Львівського університету вважає за необхідне відновити високогірну станцію для проведення метеорологічних, астрономічних, екологічних, біологічних і сейсмічних досліджень.

За участю провідних науковців України та Польщі, представників органів місцевої влади та проектно-будівельних організацій у 2002 році було проведено три науково-практичні семінари-наради з питань вироблення концепції відновлення та діяльності вищезгаданої обсерваторії. На першій науково-практичній конференції, яка відбулася у Яремчі 24 січня 2002 року, була створена Наукова рада з питань відновлення обсерваторії. Ця споруда одночасно могла б використовуватися не тільки як науковий, але й як екскурсійно-туристичний об’єкт. Польські науковці звернулися з відповідним запитом до органів влади Республіки Польща та отримали схвалення щодо продовження роботи над проектом.

На початку жовтня 2002 року голова Івано-Франківської обласної держадміністрації Михайло Вишиванюк надіслав Президентові Л. Кучмі листа про необхідність підтримати ідею відбудови і відновлення роботи обсерваторії. Наприкінці листопада 2002 року на адресу Вишиванюка надійшов лист від першого заступника глави Адміністрації Президента України Валерія Хорошковського про те, що «розглянуто та визнано слушними пропозиції ОДА щодо необхідності винесення на рівень міжурядових переговорів питання відновлення астрономо-метеорологічної обсерваторії, розташованої на вершині гори Піп Іван у Верховинському районі Івано-Франківської області». З цього приводу Міністерству закордонних справ України було дано відповідне доручення.

Незважаючи на 50 років запустіння і руйнації, фундаменти та стіни будівлі збереглися у задовільному стані. Необхідно поновити дерев’яні перекриття, столярні вироби, дах, виконати заново все інженерне забезпечення. Але перш за все потрібно відновити дорогу від лісництва у присілку Явірник до обсерваторії.

Топ 10 місць, які треба відвідати у Львові

Posted By : підтримка/ 834 0

Якщо Ви зупинились у Львові транзитом, чи з якихось інших причин у вас немає часу побачити усю красу Львова, сайт Lviv.Travel рекомендує Топ 10 архітектурних перлин Льовова, які повинен побачити кожен, хто побував у Львові.

Усі вони знаходяться в компактній центральній частині міста і щоб побачити їх усіх Вам знадобиться не більше 3-х годин.

Якшо у вас є трохи часу і ви хочете поринути у неймовірну атмосферу- приєднуйтесь до наших турів до Львова

1. Площа Ринок

Площа ринок

Львівська Площа Ринок зберегла свою назву від ХІV століття. Вона походить від німецького «der Ring» (коло, кільце), власне за таким принципом будувалися центральні площі німецьких середньовічних міст.

Саме тут, у долині ріки Полтви в середині ХІV століття німецькі колоністи за дорученням короля Казимира ІІІ започаткували класичне європейське місто з класичною ринковою площею. Польський король зводив місто за найдосконалішими тогочасними будівельними технологіями, він запросив для цієї мети ремісників та будівельників з Німеччини. У наступні століття архітектурну досконалість Ринку доповнювали італійські та австрійські архітектори.

Площа Ринок у її сучасному вигляді – це нашарування архітектурних ідей багатьох творців і багатьох століть, які утім мають одну єдину особливість – незмінну узгодженість і гармонію. Тут від усіх будівель віє спокоєм, упевненістю, оптимізмом і людяністю епохи європейського ренесансу. Усі кам’яниці площі різні й неповторні, але у той самий час наче споріднені між собою однією ідеєю. Кожна кам’яниця – окремий і завершений образ. Тут феноменально зіставлено величину будинків з людиною, і ми почуваємо себе ніби  в оточенні дуже затишного інтер’єру. Будинки не надто високі й не надто малі, жоден з них не виривається із загального ансамблю своїми розмірами, висотою чи стилем. У львівських ренесансних будинках відчувається справжня музика. Несиметрично розміщені вікна – два поруч і одне ніби осторонь –мають утилітарне призначення: два вікна припадають на головну залу-світлицю, а третє – на бокову, господарську кімнату. Але в цій асиметрії відчувається ритм – ніби спочатку звучать дві половинки ноти, а потім одна ціла нота. Звучання Площі Ринок є неповторним.

Львівські середньовічні патриції замовляли проекти своїх будинків здебільшого італійським архітекторам, вихідцям з північної Ломбардії та південної Швейцарії. Але італійський ренесанс не зміг у Львові зберегти свою чистоту і непорушність стилю, він був доповнений і збагачений місцевими традиціями, зокрема рисами східного українського зодчества. Таким чином протягом майже п’яти століть творився єдиний в Україні неповторний ансамбль житлових будинків на Площі Ринок. Майже всі будинки площі і до сьогодні використовуються за своїм основним призначенням – у них мешкають львів’яни.

2. Оперний театр

Оперний театр

Збудований на початку минулого століття за проектом архітектора Зиґмунта Ґорґолевського Великий театр у Львові порівнювали з Паризькою та Віденською оперою. Стоячи перед величним фасадом цієї фантастичної споруди відчуваєш всепоглинаючу потугу мистецтва, його вічність у контрасті зі швидкоплинністю людського життя. Це споруда, у якій можна знайти різні архітектурні стилі європейських країн, втілені з пишномовною імпозантністю.
Форми фасаду дуже складні і різноманітні: це колони, балюстради, ніші, насичені алегоричними скульптурними постатями. Над головним карнизом фасаду височать статуї восьми муз, над ними горельєфна десятифігурна композиція «Радощі і страждання життя». Фронтон угорі завершується скульптурною тріадою крилатих бронзових постатей Генія драми і комедії, трагедії і у центрі – Слави, яка тримає золоту пальмову гілку. Ці скульптури творили видатні львівські митці Попель, Баронч, Війтович.

Інтер’єр львівської опери вражає не менше, ніж зовнішній вигляд. Внутрішнє убранство споруди оздоблене позолотою (на неї витратили декілька кілограмів золота), різнокольоровим мармуром, декоративними розписами і скульптурою. Чотириярусний глядацький зал має форму ліри і вміщує понад тисячу людей. Окрасою сцени є декоративна завіса «Парнас» (1900 рік) відомого у Європі живописця Генрика Семирадського – алегоричне трактування сенсу людського життя у постатях Парнасу.

Зал львівського оперного театру відзначається чудовою акустикою. Тут можна побачити виступи славетних оперних і балетних колективів України та гастролерів з інших країн. У львівській опері проводять нещодавно відроджені Віденські бали.

3. Вірменський квартал

Вірменський квартал

Одна з найстаріших громад Львова – вірменська – віками створювала у місті осередок свого національного життя з унікальною архітектурою і неповторним духом найдревнішої східної християнської культури.

Вірмени, вигнані з батьківщини монголо-татарською навалою середини XIII століття і позбавлені державності, знайшли гостинний прихисток на галицькій землі. Одна з найдревніших східних християнських націй (вірмени прийняли християнство на декілька століть раніше, аніж це зробили народи Європи) – принесла до Львова разом зі своїми капіталами творчий пошук і бездоганну ремісничу вправність ювелірів, шкіряників і гаптувальників. Та найкраще вірмени від віків освоїли купецький фах. Торговельні каравани зі східних країн до Європи були майже цілковито вірменською монополією. Вірмени не лише торгували самі, а й постійно обіймали посади торгових перекладачів, через яких здійснювалися контакти усіх іноземних купців у Львові.

Національні громади у стародавньому Львові займали кожна свою територію. Вірмени селилися за мурами міста у північній частині, неподалік центральної Ринкової площі. Тут містився осередок григоріанського єпископства, який підпорядковувався лише голові вірменської церкви – Католикосові усіх вірмен. Світським життям громади керував війт і рада старійшин. Вірмени для залагодження внутрішніх проблем громади користувалися власним звичаєвим законодавством, наприклад, якщо палія ловили на місці підпалу, його мали право беззастережно кинути у вогонь. Вірмени мали власну школу, шпиталі, бібліотеку, театр, а 1616 року заснували навіть першу вірменську друкарню. Забудова Вірменського кварталу була своєрідною, з урахуванням тогочасних тенденцій, зокрема багато будинків до другої половини XVIII століття мали широкі в’їздові брами, у деяких вони збереглися й до сьогодні.

Міцні економічні позиції протягом тривалого часу давали вірменській колонії почувати себе впевнено і протистояти тискові й обмеженням міських властей. Та міська рада, до якої здебільшого входили багаті купці- римокатолики, не бажала миритися з конкуренцією вірмен, заздрила їхньому багатству і зв’язкам на Сході.

Вірмени, відірвані від батьківщини, як люди торгові і бізнесові, не змогли довго зберігати своєї ідентичності. Лише асиміляція була шляхом збереження статків і соціального становища львівських вірмен. 1630 року вірменський архієпископ Миколай Торосович прийняв католицизм, але на користь цьому народові цей акт не пішов: якщо у середині XVII століття у Львові мешкало понад дві тисячі вірмен, то на початку XX століття їх у Львові практично не було, залишилися хіба поляки з полонізованими вірменськими прізвищами. Нова хвиля вірмен у Львові почалася після 1939 року з приходом російської тоталітарної влади. Зараз цю громаду складають вірмени, вихідці з різних куточків колишньої радянської імперії – СРСР.

4. Палац Потоцьких

Палац Потоцьких

За огорожею з орнаментальною металевою брамою бачимо величну і водночас витончену споруду. Імпозантний палац прикрашений рельєфами, ліпниною, настінним живописом і вітражами. Палац Потоцьких – яскравий зразок архiтектури зрiлого iсторизму, одна з найцiкавiших архiтектурних пам’яток Львова. Запроектував його французький архiтектор Луї д’Оверню на замовлення намiсника королiвства Галичини і Лодомерiї графа Альфреда II Юзефа Потоцького (1817-1889). Будівництво тривало від 1888 до 1890 року пiд наглядом та деякою коректурою львівського архiтектора Юліана Цибульського.

Інтер’єри палацу на першому поверсi вирiшенi здебільшого у стилi короля Луї XVI. Зали (Червона, Дзеркальна, Голуба, Кабiнет Ордината) оздоблені штучним мармуром i позолотою, ліпниною та дзеркалами. Рiзьбленi з мармуру каміни прикрашені золоченою бронзою.

На першому поверсі міститься каплиця з чудотворною іконою Львівської Богородиці (XV ст.). Експозицiя Львiвської галереї мистецтв розгорнута на другому поверсi. Її вiдкриває зал античного мистецтва. Європейське мистецтво XIV-XVIII ст. представлене найкращими творами збірки: українською іконою XV ст. «Св. Параскевою», полотнами М. Базаїтi, Я. Цуккi, С. Рiччi, Ж.-Е. Лiотара, Ж. Герена, Ф. Гойї. Часто у палаці відбуваються конференції, презентації, камерні концерти, зустрічі політиків.

5. Каплиця Боїмів

Каплиця Боїмів

Ця унікальна пам’ятка є окрасою Катедральної площі, з цього провулка відкривається один з найкращих краєвидів Львова на Площу Ринок і міську Ратушу. Львівський купець родом з Угорщини Георгій Боїм розбагатів на торгівлі вином та отримавши громадянство Львова разом з посадою бургомістра вирішив збудувати родинну каплицю небаченої краси. Будівлю звели за проектом вроцлавського будівничого Андрія Бемера і освятили 1615 року.

На іншому фасаді від боку вулиці Галицької під склом старовинні оригінальні портрети Боїма і його дружини. Третій фасад має чудовий рельєф, що зображає Георгія Змієборця.

Купол каплиці завершує статуя скорбного Христа у Гетсиманському саду, де він просить Отця, щоб Його оминули страждання на хресті. Сюжет, досить часто репрезентований у малярстві, у скульптурі є справді унікальним. Фасадна стіна каплиці вкрита суцільним кам’яним різьбленням на тему Страстей і фігурами святих Петра і Павла. Інтер’єр будівлі є не менш пишно декорований. При створенні багатофігурних композицій за звичаєм того часу використовували як моделей звичайних людей. Таким чином ми маємо тут нагоду побачити обличчя справжніх людей давньої епохи.

Каплиця Боїмів славна цікавою енергетикою: працівниця музею розповідала, що якось забула у закутку каплиці кошик з яблуками; більше аніж через півтора року вона несподівано на нього наштовхнулася і виявила, що яблука за цей час абсолютно не втратили своєї соковитості та аромату.
Каплиця Боїмів відкрита для відвідувачів лише в літні місяці.

6. Домініканський собор

Домініканський собор

Монастир домініканів на цьому місці заснували ще у XIII столітті на прохання дружини українського князя Лева Даниловича, угорської принцеси Констанції, яка була католичкою і на чужині тужила за своєю вірою. Від XV і до середини XVIII століття тут стояв костел, збудований у готичному стилі.

У цьому костелі і на площі перед ним 1559 року розігралася справжня війна за наречену з використанням артилерії і всіх тонкощів військової стратегії. Магнат Лукаш Ґурка добивався видачі з монастиря своєї, які він уважав, законної дружини – найбагатшої спадкоємиці Речі Посполитої, Гальшки Острозької, яка заховалася за стінами домініканського монастиря. Під час військових дій на декілька тижнів припинилася вся торгівля у Львові, а роздратований король наказав припинити війну. Врешті було перерізано водотяг, що вів до монастиря, і таким чином облога закінчилася: Гальшку видали Лукашеві.

Через аварійний стан готичний домініканський костел розібрали 1748 року. Новий храм, який нагадує костел святого Карла у Відні, у 1748-1764 роках спорудили за проектом військового інженера, генерала артилерії Яна де Вітта у пізньобароковому стилі. У ті часи існувала добра традиція зберігати від попередньої знищеної споруди усе цінне, що тільки можна було зберегти. До наших часів у південній частині храму можна оглянути алебастровий надгробок XVI століття – пам’ять про старовинний готичний костел, який зник ще 260 років тому.

Всередині храму низка надгробків, найцінніший з яких – надгробок графині Дунін-Борковської роботи всесвітньовідомого данського скульптора Бертеля Торвальдсена (1816 рік). Львівську школу скульпторів репрезентує пам’ятник губернаторові Галичини Гауеру роботи Шімзера (1824 рік). 1880 року тут поставлено пам’ятник знаменитому польському художникові Артурові Ґротґеру  роботи скульптора Гадомського.

За радянських часів храм Божого Тіла закрили і тут, як у багатьох інших львівських церквах, влаштували склад, а 1970 року відкрили Музей релігії та атеїзму і встановили у середині храму підвішений під куполом маятник Фуко, який своїм відхиленням підтверджував процес обертання Землі. У музеї працював кінолекторій, де читали лекції на атеїстичні теми і демонстрували атеїстичні науково-популярні фільми.

З 90-х років Домініканський собор став греко-католицьким храмом Святої Євхаристії, особливо популярним серед львівської інтелігентної і національно свідомої молоді.

7. Бернардинський монастир

Бернардинський монастир

Пройшовши з боку площі Митної через фортифікаційну браму монастиря – Глинянську вежу нечутними кроками (бо йтимете  унікальною дерев’яною бруківкою), ви потрапляєте на монастирське подвір’я, де кожен з багатьох його закутків дихає старовиною. Все тут завмерло так, ніби й не було останніх чотирьохсот років світової історії.

Монастир бернардинів (це польський варіант ордену францисканців) збудовано за міськими мурами, тому ви побачите тут міцні і високі фортечні укріплення, які добре збереглися з північного і східного боку. Історія монастиря сягає середині XV століття, утім власне цю пам’ятку збудували на початку XVII століття. Це була епоха надзвичайно швидкої зміни архітектурних стилів. Найславетніший будівничий Львова італієць Павло Римлянин 1600 року розпочав будівництво костелу у стилі звичного для нього ренесансу, але майстер, не завершивши справи, помер 1618 року. Польському королеві Сигізмунду, який прибув на оглядини будівництва, первісний задум здався надто скромним. Тож вже учень і наступник Римлянина, швейцарець Амброзій Прихильний, будував споруду так, що захоплювало дух. Розкішний маньєристичний скульптурний декор, який проте не порушує мистецького почуття міри, є найціннішим спадком цієї пам’ятки: більше двадцятьох довершених скульптур становлять живу галерею колоритних постатей XVII століття. Вроцлавський архітектор Андрій Бемер завершив ансамбль монастиря бароковою вежею і оздобленням фасаду. Інтер’єр храму прикрашають численні різьблені вівтарі XVIII століття, стіни вкриті оригінальним фресковим розписом того ж періоду.

Історія, яка творилася між цими похмурими і величними мурами є надзвичайно захопливою. Тут настільки злилися воєдино реальні факти міських хронік з легендами, що розділити їх тепер неможливо. Цілюще джерело, яке вдарило після поховання 1484 року на подвір’ї монастиря святого Яна з Дуклі, захисника Львова від численних облог, канонізованого Папою Іваном Павлом Другим 1997 року… Барокова ротонда над криницею, куди скидали тіла вбитих українців, які 1648 року хотіли відчинити браму міста гетьманові Богдану Хмельницькому… Нарешті годинник на вежі костелу, який завжди випереджав час на п’ять хвилин на згадку про те, що монах-бернардинець перевів стрілку годинника вперед: міська брама зачинилися перед самим носом загарбників і таким чином було врятовано Львів від знищення… Багато легенд та реальних історичних подій бережуть і підземелля монастиря бернардинів.

8. Чорна кам’яниця

Чорна кам'яниця

Свою назву Чорна кам’яниця одержала у ХІХ столітті через цілком прозаїчну причину: протягом століть свинцеві білила, які наносилися як ґрунт для поліхромії (багатоколірності), окислювалися під дією повітря й світла і таким чином утворився її таємничий чорний колір, який потім підтримувався поточними ремонтами. Хоча у 60-і роки ХХ століття в народі ходила легенда, що чорний колір кам’яниці надало втирання протягом багатьох років у фасад чорного соку від шкірок зелених грецьких горіхів.

Таємничість цієї кам’яниці полягає в тім, що одна з теорій чорного кольору фасаду, яку, проте, не визнають провідні архітектори Львова, це закопчення золою білого каменю пісковика внаслідок багаторічного опалення кам’яниці.

Проблема обігріву будинків зимою у середньовіччі стояла досить гостро. Для збереження тепла навіть килими вішали на певній відстані від стіни для того, щоб створити повітряний прошарок. А для опалення будинку у його підвалі розпалювали двокамерну піч. Палаючі дрова нагрівали каміння і гаряче повітря від розпечених каменів йшло трубами на всі поверхи. Пористий камінь-пісковик, з якого побудована кам’яниця, протягом століть активно поглинав пил і сажу, і таким чином з білого перетворився на чорний.

Першим власником цієї кам’яниці, а точніше тієї, яка стояла на місці теперішньої, був Андрій з Києва, тому її називали Київською. У кінці ХVI століття представник львівського патриціанського роду Ян Лоренцович відкрив у цьому будинку одну з перших у Львові аптек. Тоді цей будинок називався Лоренцовичівським. Онучка Яна Лоренцовича вийшла заміж за лікаря Мартина Анчевського, тож вже у XVII столітті кам’яниця називалася «докторівською». Доктор Анчевський тоді ж прикрасив фасад будинку скульптурою свого патрона, Святого Мартина, який відрізає мечем полу свого плаща і віддає її жебракові. Тут ми бачимо також фігуру львівського святого Станіслава Костку, покровителя і захисника міста від пожеж. При вході до будинку із середньовічних часів збереглася кам’яна лава, на якій сидів охоронець.

Зараз тут знаходиться відділ історії української діаспори Львівського історичного музею, де висвітлено окремі фрагменти трьох головних потоків українського еміграційного руху, хронологічні рамки якого охоплюють кін. XIX – кін. ХХ ст. Пам’ятки зібрані в експозиції допомагають глибше зрозуміти, що українці, які живуть поза межами України є вагомою гілкою українського народу, яка поповнює скарбницю нашої спільної історії, науки, культури і мистецтва.

9. Парк “Високий Замок”

Парк Високий Замок

Найвища гора Львова (413 метрів над рівнем моря і близько 130 метрів над рівнем середмістя) була штучно насипана наприкінці XIX століття на честь річниці Люблінської унії. Таким чином Львів одержав незрівнянний з іншими містами Європи оглядовий майданчик, краєвиди з якого не можуть залишити байдужим жодного, хто наважився сюди піднятися.

Біля підніжжя штучного кургану чатує кам’яний лев, який колись стояв біля міської Ратуші, і якому вже  понад чотириста років. Неподалік – фрагмент стіни замку, що стояв на цій горі з XIV століття.

На нижній терасі парку Високий Замок велична алея старезних каштанів, на ній – пам’ятний камінь, поставлений на честь перемоги польського короля Яна III Собєського над турецьким військом 1675 року на Лесиницьких полях, які видно з цього місця.

Каштанова алея завершується будиночком садівника (1892 рік), а навколо нього росте багато екзотичних рослин. Для прикраси парку тут, в середині XIX століття, встановили штучну печеру з написом «15 серпня 1841 року», вхід до якої охороняють два кам’яні леви XVII століття зі старої Ратуші. Вони тримають щити з гербами львівських патриціанських родин. Колись цю печеру назвали «печерою смогубців», бо тут накладали на себе руки закохані, яким життєві обставини перешкоджали поєднатися.

Парк Високий Замок є осбливий тим, що він розташований на високій лісистій горі у самому центрі великого міста. І практично за 10-15 хвилин пішої ходи з будь-якого напрямку з гамірних вулиць можна потрапити у прохолоду і затишок віковічних дерев, де ніщо не нагадує про суєтність урбаністичного життя.

10. Музей “Личаківський цвинтар”

Музей Личаківський цвинтар

Кладовище було офіційно засноване у 1786 р. з ініціативи нової австрійської влади у тодішній столиці Королівства Галіції і Лодомерії.

Найстарша надгробна плита на його території датована 1675 р. Окрасою Личаківського некрополю є 23 каплиці-гробниці, що були власністю заможних львівських родин.

Своєрідним  ноу-хау в Україні та Європі є недавно введені нічні екскурсії  на Личакові.

Тоннель Любви

Posted By : підтримка/ 227 0

Тоннель на Ровенщине является ботаническим феноменом, который находится на определенном отрезке (более 1 км) железнодорожных путей между поселками Клевань и Оржев. Это заросли деревьев, кустов, сплелись между собой, и образовали удивительный плотный тоннель точной арочной формы. Летом Туннель любви имеет особую красоту, от которой захватывает дух. Создается впечатление, что работал ландшафтный дизайнер, настолько ювелирно сведены “зеленые стены”, особенно на некоторых участках. Листья в сочетании с цветущими растениями образуют естественный живописный уголок, и будто ковром покрывают туннель, которым ежедневно движется старенький грузовой поезд. На этом участке есть железнодорожная стрелка, которая разводит пути на два направления: одна ветвь ведет к деревообрабатывающему комбината, другая – в военную часть. Наружу вокруг территории тоннеля находятся болотистые водоемы. К Туннелю приезжают туристы, также здесь иногда организуются праздничные фотосессии молодоженов. Сюда же традиционно на романтические прогулки приходят влюбленные пары, многие приезжает даже из дальних городов Украины. Есть несколько любовных поверий, связанных с этим очаровательним местом.  Некоторые из молодых сажает здесь цветы, которые символизируют их чувства.
 

Посетить это неповторимое место вы можете в нашем туре “Туннель любви и Тараканов форт”

 

Источник:
http://iloveukraine.com.ua

Що подивитися іноземцеві в Україні: поради світового путівника

Posted By : підтримка/ 762 0

Іноземним туристам в Україні радять побувати в Києво-Печерській Лаврі, побувати в Одесі та Львові, й обов’язково проїхатися в “плацкарті”.

У 2011-му році туристичний портал Lonely Planet зарахував Україну до десятки країн, які можна відвідати без великих витрат. Бідна країна, багата на яскраві традиції та щиросердних людей – так описує Україну lonelyplanet.com.

Києво-Печерська Лавра стоїть у списку “must see” під номером один. Туристам радять “відкрити для себе таємниці православ’я”, спустившись у печери та побачивши мощі святих. Також іноземців закликають відвідати тамтешні музеї, зокрема музей мініатюр.

За ландшафтом нашу країну порівнюють із млинцем, і це робить Карпати справжньою туристичною “родзинкою”. Шанувальникам пішого та велотуризму радять прогулянки лісистими пагорбами та квітучими полонинами й, звісно, підйом на найвищу гору, Говерлу.

Живим серцем України сайт називає місто Львів.  Його ж серцем, у свою чергу – площу Ринок із ратушею, пахощами свіжозмеленої кави, столиками на вулиці коло кав’ярень, бруківкою габсбурзьких часів та старо-радянським дзеленчанням трамваїв.

Андріївський узвіз, що в Києві, порівнюють із Монмартром. У цьому місці іноземець має змогу відчути справжній “богемний шарм”, поспостерігати за людьми, придбати усілякий сувенірний непотріб та побачити дім Михайла Булгакова. Його ж “Білу гвардію” називають “чи не найкращим романом про Київ та його мешканців”.

Кам’янець-Подільський, на думку авторів, туристам варто відвідувати не в пік сезону, щоб усе – краєвиди, церкви та фортеці – “могло належати лише тобі”.

Місцем, де можна одразу побачити всю Україну, та де з Закарпаття можна пішки дійти до Полтавщини, називають київський Музей національної архітектури та побуту Пирогово. Звезені з усієї країни хатки, млини та церкви заразом слугують чудовим фоном для фольклорних фестивалів, які тут нерідко влаштовуються.

Денна Одеса з її пляжами, музеями, парками, славнозвісними Потьомкінськими сходами не дасть гостям нудьгувати. Одначе справжнє життя міста, з танцями на березі Чорного моря та музичним розмаїттям, розпочинається лише ввечері, зазначає сайт.

“Місто-сад” Бахчисарай туристам радять відвідати заради знайомства з культурою, кухнею та традиційними ремеслами кримських татар. У тамтешніх сімейних готелях можна знайти найкращий та найдешевший сервіс, упевнені автори.

У місті Коломия гостям слід обов’язково зазирнути в музей “Писанка”, збудований у формі яйця, та помилуватися архітектурними пам’ятками, що лишилися від часів Австро-Угорського панування.

Коли враження від України зводяться до непривітних адміністраторів та фарбованих продавчинь – хіпі-атмосфера липневого фестивалю в Шешорах стане для вас приємним сюрпризом. Якби звести докупи американські фестивалі Woodstock та Burning Man – ось що таке Шешори, запевняє сайт.

Іноземцям варто буде побачити й дендропарк “Софіївка”, що в Умані. Більше 150-ти гектарів із гротами та водоймами подарував своїй дружині Софії польський магнат ХVIII-го сторіччя замість банальних цукерок, букетів чи каблучок. Вона ж за це відплатила зрадою з його ж сином.

Судакська фортеця колись використовувалася генуезькими торгівцями. Піднявшись на руїни сьогодні, можна уявити себе в оточенні лицарів та чекати появи білих вітрил на горизонті.

Дунайський біосферний заповідник є найбільшим у Європі водно-болотистим комплексом. Мало хто з туристів дістається до цього місця, а той, хто таки приїде – зможе побачити дивовижно красиві пейзажі та розмаїття птаства, а затишний вечір провести в Вилковому – містечку, яке називають “українською Венецією”, завдяки його системі каналів.

Туристам неодмінно слід відвідати стародавні печерні міста Криму – Мангуп-Кале та “Сіон караїмів” Чуфут-Кале.

“Квінтесенцією вражень” про колишній СРСР сайт називає поїздку потягом, особливо в плацкартному вагоні. Усі сусіди швидко знайомляться, діляться їжею й напоями, розповідають історії. Як іноземець, ви одразу опинитеся в центрі уваги, тож приготуйтеся відповідати на купу запитань, попереджають автори.

Тому, хто хоче просто неба придбати 5-літрову банку корнішонів, або ж коробку передач для автівки Lada, або ж кілограм сала, або ж парфум-підробку, радять неодмінно зазирнути на один із неперевершених українських базарів. Вони є в кожному місті, проте найбільші знаходяться в Одесі, Харкові, Києві та Чернівцях.

Джерело
life.pravda.com.ua

Интересные факты Карпатских гор

Posted By : підтримка/ 326 0

Наиболее высокогорный населенный пункт – село Випчина Черновицкой области расположен на высоте 1100 м над уровнем моря

Наиболее высокогорный город – Рахов. Средняя его высота составляет 820 м над уровнем моря. Этому городу принадлежит еще один рекорд – наибольший перепад высоты между улицами – 600 м: от самой низкой (400 м) к наивысшей 1000 м.

Самое высшее место работы и научное сооружение – биостационар Львовского отделения института ботаники НАН Украины, который расположен на полоныне Пожижевской (1429 м над уровнем моря). Включает метеостанцию ??и снеголавинную станцию. Построена в 1899 г.

Самая глубокая  больница – в селе Солотвин Закарпатской области, где свыше 200 лет добывают соль высшей категории. В 1968 г. сотрудники Ужгородского филиала Одесского НИИ курортологии решили использовать микроклимат солотвинских рудников для лечения больных бронхиальной астмой. Здесь была открыта аллергологическая больница на 250 коек. Подземные палаты, насыщенные высокодисперсным аэрозолем поваренной соли, расположенные на глубине 206 и 282 м от поверхности земли в толще соляного пласта. Продолжительность одного сеанса, на который больные опускаются с помощью лифта, составляет примерно два часа в течение 30 дней. Создать на поверхности земли такие условия, как в этой больнице, невозможно: здесь всегда постоянная температура (+23 градусов) и влажность воздуха (до 40%), высокая насыщенность атмосферы кухонной солью (10 мг на 1 см кубический), абсолютная тишина, полностью безалергичная среда, а количество микроорганизмов в воздухе в 5 раз меньше, чем в самой стерильной операционной.

Самой высоко расположен санаторий – в смт. Ворохта Ивано-Франковской области на высоте 850 м над уровнем моря расположены два санатория туберкулезного профиля “Горный воздух” и “Ворохта”.
Первой геологической картой в Украине была геологическая карта Карпат, составленная С. Сташицем в 1809 г.

Самая значительная палеонтологическая находка на территории Карпат – это, вероятно, местонахождение ископаемой фауны в поселке Старуня (теперь в Богородчанском р-не Ивано-Франковской обл.), Который стал известен на весь мир. В 1907 г. здесь совершенно случайно были найдены останки животных конца ледникового периода. У потока Лукавец Великий в озокеритовой шахте на глубине 12,5 м был найден мамонт, а чуть глубже – мохнатого носорога, гигантского оленя, разных ископаемых птиц и земноводных. Очевидно, соль, озокерит, раствор нефти и бескислородные условия грязи способствовали консервации старунских животных. Радиобиологическим способом было установлено, что носорог пролежал здесь 23 255 ± 775 лет. Относительно того, как животные здесь очутились, то вполне вероятно, что пизньопалеотична человек в окрестностях Старуни охотился на них, загонял в болото и там они погибали. Результаты всестороннего изучения старунских находок, осуществленные в 1907 и 1929 гг Е. Незабитовским-Любич, М. Ломницким и другими исследователями, печатались в нескольких монографиях и в специальном журнале, который назывался “Старуня”.

Самая высокогорная конструкция – в 1996 г. был установлена  на г. Говерла, на которой размещены государственные символы – желто-голубой флаг и трезубец.

Самое высокогорное сооружение – на вершине Поп Иван. Здесь находится каменная коробка, которая была метеоролого-астрономической обсерваторией. Торжественное открытие состоялось летом 1938 г. Главным астрономическим инструментом был астрограф с диаметром объектива 33 см.Пид время Второй мировой войны этот дом, известный как “Белый слон”, обветшал и ожидает воскресения.

аиболее высокогорный отель – отель “Беркут”, расположенный на Яблуницком перевале на высоте 931 м над уровнем моря и построен в 1968 г.

Самый длинный тоннель – железнодорожный на отрезке Скотарское – Бескид длиной 1747 м, построенный в 1887 г.

Самый длинный виадук – железнодорожный мост на отрезке Воловец – Бескид, построенный в середине 1880-х гг, имеет высоту 33 м и длиной 270 м.


Самый большой каменный железнодорожный мост – мост в пгт. Ворохта, построенный в 1895 г. При общей длине 130 м пролет составляет 65 м. Это один из наибольших каменных мостов в мире.

Высшее спортивное сооружение – неподалеку с. Ясиня на высоте 1450 м расположена спортивно-тренировочная база Драгобрат. Это уникальная карпатская горная долина, богатство которой – изобилие снега. Почти всегда тренировочный сезон здесь начинается в декабре, а заканчивается в апреле. А вот в 1993 г. лыжная подготовка продолжалась рекордный срок – до 15 июля (!)

Высокогорный вокзал – станция “Бескид”, построенная на высоте 790 м над уровнем моряНаибольшая из высокогорных спортивных сооружений – комфортабельная спортивно-тренировочная база “Тысовец”, находящаяся неподалеку Сколе на Львовщине и расположена на высоте 1000 м и рассчитана на 450 чел.

Самый большой духовой музыкальный инструмент – трембита, которая представляет собой коническую деревянную трубу без боковых отверстий, достигает 4 м в длине. Распространена в основном на Гуцульщине, Буковине, а на Бойковщине сих пор используется для подачи сигналов о важном событии в селе. Диапазон трембиты – до 2,5 октав, слышимость звука – более 10 км.

Наибольшее плоскогорье расположено в Чивчинских горах на высоте 1750 м над уровнем моря в виде плоской вершины горы Паляница.

Высокогорное озеро – Бребенескул, расположенное на склоне г. Гутин-Томнатик на высоте 1801 м, длиной 134 и шириной 44 м, площадь – 4000 кв м, максимальная глубина – 2,8 м.

Большое горное озеро – Синевир в Межигорском районе Закарпатской области (бассейн Теребли). Площадь 7 га, глубина – до 24 м. В народе называют “синим глазом”, “карпатской Рицею”. Сильное землетрясение, а возможно многовековые выветривания вызывали обвал скал, которые и запрудили долину горного потока и образовали озеро на высоте 989 м над уровнем моря

Высшее горное болото расположено в седловине между полонинами Брескул и Пожижевска на высоте 1800 м. Это субальпийское котловинное болото в ледниковых карах возникло в результате заболачивания озер. К таким болотам также принадлежат болота в урочище Озерном (1750 м) и под г. Бребенескул (1700 м).

Село Старуня снова удивляет своими природными неожиданностями. На этот раз она занимает почетное место наиболее сейсмоактивной местности. Вблизи этого села на месте старого озокеритового промысла есть небольшой участок площадью около 1,5 км2, название которой – Чудо-Старуня – напоминает о удивительное сочетание различных стратиграфических, минерально-петрографических, гидрологических и неотектонических особенностей. Высокая сейсмочувствительность проявляется в появлении трещин, провалов, росте порогов и небольших водопадов, грязевом вулканизме (см. далее), активной динамике газовыделения, а также в неравномерном подъеме – около 1 м за семь лет (!). Чудо-Старуня реагирует на землетрясения, происходящие в радиусе 3-6 тыс. км в Румынии, Италии, Германии, Ираке, на Кавказе и даже в Средней Азии. Этот постоянно действующий подземный «барометр» – уникальное место для изучения особенностей динамики земли, закономерностей формирования полезных ископаемых, прогнозирования землетрясений.

Рядом Чудо-Старуней также и самый постоянно действующий вулкан. На западном берегу р Луковица, что вблизи этого села, геологические породы образуют сложный тектонический перегиб, на вершине которого расположен вулкан с высотой конуса около 3 м и длиной глинистых потоков 10-60 м. Появился он в 1977 г. в результате землетрясения в Румынии и насчитывает сейчас 8 кратеров и 12 непостоянных микрократеров, которые выделяют газ, воду, глинистую пульпу, иногда нефть или ее дифференциалы. Отдаленные землетрясения иногда приводят к появлению трещин в земле шириной 0,5-3 см, которые закрываются через 3-5 суток.

Рекорд скорости роста среди растений принадлежит даже не бамбуку, а представителю грибов – радуге вонючей, которая встречается в карпатских лесах. За 1 мин шапка поднимается на 5 мм – она ??растет просто на глазах и вдвое быстрее бамбука.

Самым плодовитым грибом по количеству семян являются порхавка гигантская (дождевик), которая содержит до 7e +12 спор (семь триллионов).

Древнейшее дерево в карпатских лесах – ель (ель). Ее происхождение связано с меловым периодом мезозойской эры. И уже на рассвете возникновения человечества она использовалась как растение-целитель через свои фитонцидно-бактерицидные свойства. В Украине известно два дикорастущих вида елей – обычная и горная.

Наименьшее дерево из тех, что растут в Украине – ива туполистная. Высота ее составляет 12-15 см, встречается на влажных известняковых скалах в альпийском поясе Карпат, в частности на г. Близница.

Источник:

cikavo.com.ua

Интересные факты истории Украины

Posted By : підтримка/ 202 0
  • В городке Залещики (Тернопольская область), после нападения Германии на Польшу в 1939 году, некоторое время находилось польское правительство. А уже после вступления в войну Советского Союза, это правительство через Румынию эвакуируется в Англию, и до 1945 года считался легитимным правительством Польши

 

  • В селе Лемехи (Черниговская область) в начале XVIII века родился мальчик Алексей Розум. В свободное от выпаса коров время он пел в сельском церковном хоре, где был замечен, отправлен в Петербург и впоследствии стал графом Разумовским и  мужем императрицы Елизаветы (правда без права престолонаследия). Брат графа Кирилл в 18 лет (!) возглавил Петербургскую академию наук, а впоследствии еще и стал гетманом Левобережной Украины

 

  • В городке Бердичев (Житомирская область) в костеле Святой Варвары 14 марта 1850 местная красавица Эвелина Ганская была обвенчана с Оноре де Бальзаком. В этом же городке долгое время жил Фредерик Шопен, помимо написания музыки он также руководил работами по реставрациии тамошнего органа

 

  • В поселке Гоща (Ровенская область) в отчине князей Острозських в местной арианський школе в 1601 году появляется новый ученик Григорий (Юрий) Отрепьев. Через некоторое время, то ли по собственной амбициозности, то с авантюрства своих польских покровителей он становится царем всея Руси – Лжедмитрием И. Ради объективности нужно отметить – достаточно прогрессивным царем, но…

 

  • В городке Глухов (Сумская область) 12 мая 1870 года, разнеслась весть, что их знаменитому земляку Артемию Яковлевичу Терещенко, известному сахарозаводчику и меценату высочайшим указом предоставлено потомственное дворянство. Сыновья его впоследствии достойно продолжали его дело. А вот многочисленные внуки, уже стали прикладывать свои способности в других ипостасях. Михаил Иванович Терещенко был министром финансов и иностранных дел в правительстве А. Керенского; Федор Федорович Терещенко был талантливым авиаконструктором, весьма высоко ценился Жуковским, и самолеты его конструкций были приняты на вооружение российской армии в I мировой войне.

 

  • Гетман Петр Дорошенко последние двадцать лет своей долгой и бурной жизни прожил в почетной ссылке в России. Был Вятским воеводой. Получил от русского царя в маленьком городке Яропольче (Волоколамский уезд у Москвы) поместья, 1000 дворов и пенсию в 1000 рублей. Там же он и умер 9 ноября 1698. Там же и был похоронен. Был трижды женат, имел двух дочерей и трех сыновей. Его правнучкой, по линии последнего брака с Агафьей Еропкиною, была жена Александра Пушкина – Наталья Гончарова….Во время англо-бурской войны (Южная Африка) в 1899-1902 годах, командир одного из отрядов буров украинских Юрий Будяк, спас от расстрела одного молодого английского журналиста. Впоследствии последний помог Ю. Будяку вступить в Оксфордский университет. В 1917 году Ю. Будяк работает в правительстве Украинской Народной Республики. В 1943 году Юрий Будяк умирает в советском концлагере. Английского журналиста звали Уинстон Черчилль .

 

  • В городе Батурин (Черниговская область) 5 ноября 1702 у генерального писаря Пилипа Орлика родился сын Григор. Впоследствии они будут вынуждены покинуть Украину. Пилип Орлик будет гетманом тридцати лет, но большая часть его гетманства пройдет в эмиграции. Пилип Орлик станет выдающимся государственным и военным деятелем Франции, генералом и доверенным лицом короля Людовика XV, получит графский титул и большое количество европейский наград. В 1747 году Г. Орлик женится на Луизе-Елене де Брюн где Дентельвиль и станет обладателем значительных земель во Франции. Под Парижем он будет иметь замок. В середине ХХ в. на землях, некогда принадлежавших Пилипа Орлику будет построен международный аэропорт “Орли” .