На Львівщині поблизу Миколаєва і сіл Стільсько, Ілів і Діброва є одне дуже унікальне місце – історико-культурний комплекс Стільське городище, яке походить з VIII – середини ХІ століть. Незважаючи на свою грандіозність і історичне значення, ці території до сих пір є малодослідженими. Саме тут колись була столиця Великої (Білої) Хорватії. Місто на той час було просто велитенським: укріплена площа сягала понад 250 га, а довжина валів і оборонних стін близько 10 км. Для порівняння Київ на той час мав площу лише 9,8 га. Різниця вражає, а взагалі тоді жодне слов”янське поселення не могло похвалитись такими розмірами. Деякі вчені говорять про те що це було найбільше місто Європи того часу
Найбільшою проблемою у дослідженнях історії білих хорватів є майже повна відсутність писемних згадок про ці племена і їх державу, яка була розташована у передгір”ї Карпат на території сучасних Чернівецької, Івано-Франківської, південних частин Тернопільської та Львівської областей, а також частково на території Польщі і на Закарпатті в верхів”ях річок Латориці і Тиси. Білі хорвати тричі згадуються в “Повісті минулих літ”: перший раз в переліку інших східнослов’янських племен, вдруге як учасники походу князя Олега на Візантію у 907 році і втретє під час походу Володимира Великого на їхні землі у 992 році. Також білі хорвати згадуються в книзі Костянтина Багрянородного (імператор Візантії, історик, політичний і культурний діяч X ст.) “Про управління імперією”, в якій говориться, що хрещені хорвати (ті, що проживають на Балканах) походять від нехрещених хорватів, які живуть за горами Угорськими, тобто на території сучасного Прикарпаття. От по суті і всі писемні згадки про Велику (Білу) Хорватію.
Згідно переказів місто було зруйноване після довгої облоги. Штурмом місто ворогам взяти не вдалось, а от хитрість дала свої плоди. Одного вечора нападники зобразили відступ війська. Жителі міста, побачивши як в сутінках віддаляються смолоскипи ворога, відчинили браму. В той же час замаскований гарнізон із засідки увірвався в місто і підпалив його, а військо, що відступало, побачивши сигнал – заграву палаючого міста, швидко повернулось і спалило його до тла. Нечисленні жителі, яким вдалось вижити після цього нападу, місто не відбудовували, а поселились поруч в долині річки Колодниці. Тепер тут село Стільсько, в назві якого проглядається етимологічний зв”язок зі словом “столиця”.
Цікаво, що до наших днів місцеве населення для позначення місцевості чи певного об”єкту вживає такі слова, як “Золоті ворота”, “Княжа криниця”, “Коморище”, “Вежа”, “Гребля”, “Біла дорога” і т.д. А ще більш цікавим є те, що під час розкопок дослідники переконались, що більшість з них описує реальні об”єкти. Яскравий приклад цьому є “Біла дорога”. Також на берегах Колодниці чітко проглядаються залишки від набору шлюзів, які використовувались для заходу суден з Дністра до міста – звідси і назва “Гребля”.
Цікаву історію на цю тему розказав археолог Орест Корчинський, який понад 25 років проводить дослідження і розкопки в Стільському. Так от, під час розкопування чергового місця до них підійшов місцевий житель, який сказав, що вони тут розкопають кузню. Яким же ж було здивування дослідників, коли на третій день вони дійсно відкопали там давню майстерню по обробці металу. Коли ж спитали в того пана звідки він знав про кузню, то той відповів, що йому дід таке розказав, а тому його дід. Таким чином бачимо, як через сотні років від покоління до покоління передавалась інформація про давнє місто.
Тепер трохи про те, що зображено на фото. На першій фотографії можна побачити один з давніх храмів цілого релігійного комплексу, який розташований на великій території і налічує 7 храмів, кожен з яких має від одного до семи входів. Зображений на фото храм є найбільшим і має 7 входів (останній вхід ховається за кущем праворуч). Найбільша печера сягає в глибину 39 метрів, а всі “тунелі” з”єднані між собою проходами (четверте і п”яте фото). На другому третьому фото можна побачити келії монахів, які “окупували” ці печери з приходом християнства.
На шостому і сьомому фото зображено ритуальний камінь, на якому можна побачити три витесані полоси, що символізували три стихії: вогонь, повітря і воду, а землю символізує канімь сферистої форми, який лежить трохи нижче. Також існує гіпотеза, що білі хорвати знали, що наша планета має форму приплюснутої кулі, тому саме такий вигляд мав символ землі.
На двох останніх фото зображено старі монаші келії, які місцеве населення зараз успішно використовує в якості комор.
Дуже хотілося б, щоб нашу історію ми знали зі своїх джерел, а не чужих. Особливо ту, що стосується дохристиянських часів. Бо до недавнього часу нам нав’язували думку, що до християнства в нас взагалі не було ніякої історії, а суцільна дикість та ідолопоклонство. Що своє – це поганське, а чуже – добре. Славлення Предків, Матері Природи, своєї Землі, героїчного минулого нашої історії було найважливішим в язичницькій проукраїнській духовності. Духовні цінності наших забутих предків треба шанувати і оберігати, вони нададуть нам ту силу духу і силу волі, яка так потрібна нам сьогодні.
Джерело:
ukrainaincognita.com
