Документальний фільм «Наш Львів»
Прекрасний документальний фільм, у якому розповідається про різні етапи життя міста Львова. Основний історичний літопис, львівські кам’яниці, видатні постаті, місця, музеї, будинки та багато іншого.
Щоб краще “засвоїти” побачене пропонуємо приєднатись до одного з наших турів по Львову. Особливою подією для вас стане унікальний тур- “Театралізована екскурсія нічним Львовом”
Обсерваторія на горі Піп Іван
Білий Слон — астрономо-метеорологічна обсерваторія на горі Піп-Іван; найвище розташована споруда в Україні, в якій постійно жили й працювали люди (2028 м над рівнем моря). Діяла в 1938–1941 рр.
Розташована на території Верховинського району Івано-Франківської області.
Історія
Після Першої світової війни у Польщі постало питання про будівництво нової обсерваторії, бо існуюча Варшавська обсерваторія ставала все менш придатною для астрономічних спостережень.
У 1935 р. інженер, генерал Леон Бербецький від імені Ліги протиповітряної оборони держави (LOPP) запропонував директорові астрономічної обсерваторії Варшавського університету М. Каменському організувати астрономічний відділ у метеорологічній обсерваторії, яку планували збудувати у Карпатах, на вершині гори Піп-Іван. Того ж року командування протиповітряної оборони Польщі за результатами оголошеного ним конкурсу схвалило проект будівництва обсерваторії архітекторів К. Марчевського та Й. Погоського.
Будівництво розпочалося влітку 1936 року.
Обсерваторія зводилася переважно з використанням місцевого будівельного матеріалу — каменю-пісковика, що здешевлювало і спрощувало будівництво. Робочу силу складали теж переважно місцеві мешканці сіл. Камінь на гору підвозили кіньми чи несли в руках, на спині. Так само транспортували інші будівельні матеріали, обладнання, доставлені залізницею до найближчої станції Ворохта (70 км від будівельного майданчика). Багато зусиль було витрачено на перенесення до вершини гори Піп-Іван 33 скринь із елементами купола та іншими деталями. Найбільша з них важила 950 кг.
Стіни обсерваторії, що побудована у стилі конструктивізму, складені із вапнякових блоків і сягають 1,5 м товщини на рівні цокольного поверху та 1 м — на рівні верхніх поверхів. Для утеплення приміщення з внутрішньої сторони між тиньком і кам’яною кладкою закладено прошарок просмоленого корку. Споруда має два поверхи зі східної сторони, і п’ять — із західної. Її двосхилий дах був покритий мідними листами. З південної сторони розташована ротонда, де розміщувався телескоп.
Урочисте відкриття обсерваторії відбулося 29 липня 1938 р. Вона складалася із 43 кімнат і має 57 вікон. Серед них — конференц-зал, помешкання керівника обсерваторії, інші житлові приміщення, їдальня, кабінети, зал для метеоінструментів тощо. У підвалі обладнали акумуляторну та котельню.
В обсерваторії працював виходець із села Микуличина Владислав Мідович. Тут же він і жив разом із дружиною та сином. Ще кілька осіб допоміжного технічного та наукового персоналу забезпечували постійні астрономічні та метеоспостереження. В обсерваторії постійно перебував загін польських прикордонників.
Наукові дослідження 1937–1939 рр.
Перше обсерваційне фотографування новим апаратом виконав 1937 року Мацей Бєліцький. Йому вдалося отримати 4 фотографії планетоїда Інтерамня. Кількома місяцями пізніше було зроблено дві фотографії комети Юрофф-Ахмаров-Гассель. Отримані таким чином дані були опубліковані у журналі Варшавської обсерваторії у 1938–1939 рр.
Навесні 1939 року до роботи в обсерваторії приступив доктор Володимир Зон. Він фотографував зірки у двох кольорах, які вирізнялися інтенсивністю свічення на чорно-білих фотознімках. Робота проводилася з зорями, що населяють Чумацький Шлях. Недопрацьований матеріал доктора Зона, що зберігався у Варшаві, загинув під час Варшавського повстання 1944 року.
У квітні 1939 року до обсерваторії прибув магістр Стефан Щирбак для проведення астрономічної роботи (за дорученням професора Камінського). Тоді він здійснив близько 70 візуальних оцінок яскравості змінних зірок, виконав серію малюнків з обертання Марса, визначив 6 позицій комети Брукса. Він витратив близько 20 годин на пошук нових комет за допомогою 80-міліметрового телескопа. Стефан Щирбак виконував спостереження в обсерваторії, де й загинув у період воєнних дій.
Після початку Другої Світової війни
Після початку Другої Світової війни працівники обсерваторії евакуювали найцінніше обладнання, яке потрапило до Будапештської астрономічної обсерваторії, потім до Відня, звідки повернулися до Польщі після війни. Змонтований трилінзовий об’єктив перебуває в Сілезькому планетарії.
Будинок обсерваторії та залишки обладнання в кінці 1939 р. перейшли у власність радянської влади. До червня 1941 р. тут проводились метеорологічні спостереження. Згодом німці вивезли металеві частини астрографа до Львова, де до останнього часу вони зберігалися у фізичному корпусі Львівського університету.
Надалі приміщення було покинуте, і місцеві мешканці розтягли з неї все, що являло якусь цінність, зокрема, мідні листи з куполу та даху обсерваторії. Із них вони зробили великі чани, в яких варять сир на навколишніх полонинах.
Після цього діяльність обсерваторії більше не відновлювалася.
Сучасний стан
У жовтні 1996 року в м. Яремче відбулася науково-практична нарада «Метеоролого-астрономічна обсерваторія на горі Піп-Іван», в якій взяли участь представники різних установ України і Польщі. На нараді обговорювалася можливість відбудови та відновлення діяльності обсерваторії. Протокол намірів наради було направлено до урядів України і Польщі.
Івано-Франківська філія інституту «Укрзахідпроектреставрація» виконала архітектурно-археологічні обміри, інженерні обстеження, технологічна лабораторія — роботи з обстеження складу будівельних матеріалів та розчинів, які використовувались при спорудженні будівлі. На замовлення Головного управління будівництва і архітектури обласної держадміністрації виконані робочі креслення ремонту та реставрації обсерваторії. Але досі не визначено функціональне використання обсерваторії.
Дехто запевняє, що тут вигідно було б заснувати інститут природничих наук; професор О. Адаменко пропонував створити туристичний центр. Була пропозиція у відреставрованому будинку обсерваторії розмістити інститут лікарських рослин (у тутешній флорі налічується понад 1000 видів рослин, в тому числі лікарських). Астрономічна обсерваторія Львівського університету вважає за необхідне відновити високогірну станцію для проведення метеорологічних, астрономічних, екологічних, біологічних і сейсмічних досліджень.
За участю провідних науковців України та Польщі, представників органів місцевої влади та проектно-будівельних організацій у 2002 році було проведено три науково-практичні семінари-наради з питань вироблення концепції відновлення та діяльності вищезгаданої обсерваторії. На першій науково-практичній конференції, яка відбулася у Яремчі 24 січня 2002 року, була створена Наукова рада з питань відновлення обсерваторії. Ця споруда одночасно могла б використовуватися не тільки як науковий, але й як екскурсійно-туристичний об’єкт. Польські науковці звернулися з відповідним запитом до органів влади Республіки Польща та отримали схвалення щодо продовження роботи над проектом.
На початку жовтня 2002 року голова Івано-Франківської обласної держадміністрації Михайло Вишиванюк надіслав Президентові Л. Кучмі листа про необхідність підтримати ідею відбудови і відновлення роботи обсерваторії. Наприкінці листопада 2002 року на адресу Вишиванюка надійшов лист від першого заступника глави Адміністрації Президента України Валерія Хорошковського про те, що «розглянуто та визнано слушними пропозиції ОДА щодо необхідності винесення на рівень міжурядових переговорів питання відновлення астрономо-метеорологічної обсерваторії, розташованої на вершині гори Піп Іван у Верховинському районі Івано-Франківської області». З цього приводу Міністерству закордонних справ України було дано відповідне доручення.
Незважаючи на 50 років запустіння і руйнації, фундаменти та стіни будівлі збереглися у задовільному стані. Необхідно поновити дерев’яні перекриття, столярні вироби, дах, виконати заново все інженерне забезпечення. Але перш за все потрібно відновити дорогу від лісництва у присілку Явірник до обсерваторії.
Топ 10 місць, які треба відвідати у Львові
Якщо Ви зупинились у Львові транзитом, чи з якихось інших причин у вас немає часу побачити усю красу Львова, сайт Lviv.Travel рекомендує Топ 10 архітектурних перлин Льовова, які повинен побачити кожен, хто побував у Львові.
Усі вони знаходяться в компактній центральній частині міста і щоб побачити їх усіх Вам знадобиться не більше 3-х годин.
Якшо у вас є трохи часу і ви хочете поринути у неймовірну атмосферу- приєднуйтесь до наших турів до Львова
1. Площа Ринок
Львівська Площа Ринок зберегла свою назву від ХІV століття. Вона походить від німецького «der Ring» (коло, кільце), власне за таким принципом будувалися центральні площі німецьких середньовічних міст.
Саме тут, у долині ріки Полтви в середині ХІV століття німецькі колоністи за дорученням короля Казимира ІІІ започаткували класичне європейське місто з класичною ринковою площею. Польський король зводив місто за найдосконалішими тогочасними будівельними технологіями, він запросив для цієї мети ремісників та будівельників з Німеччини. У наступні століття архітектурну досконалість Ринку доповнювали італійські та австрійські архітектори.
Площа Ринок у її сучасному вигляді – це нашарування архітектурних ідей багатьох творців і багатьох століть, які утім мають одну єдину особливість – незмінну узгодженість і гармонію. Тут від усіх будівель віє спокоєм, упевненістю, оптимізмом і людяністю епохи європейського ренесансу. Усі кам’яниці площі різні й неповторні, але у той самий час наче споріднені між собою однією ідеєю. Кожна кам’яниця – окремий і завершений образ. Тут феноменально зіставлено величину будинків з людиною, і ми почуваємо себе ніби в оточенні дуже затишного інтер’єру. Будинки не надто високі й не надто малі, жоден з них не виривається із загального ансамблю своїми розмірами, висотою чи стилем. У львівських ренесансних будинках відчувається справжня музика. Несиметрично розміщені вікна – два поруч і одне ніби осторонь –мають утилітарне призначення: два вікна припадають на головну залу-світлицю, а третє – на бокову, господарську кімнату. Але в цій асиметрії відчувається ритм – ніби спочатку звучать дві половинки ноти, а потім одна ціла нота. Звучання Площі Ринок є неповторним.
Львівські середньовічні патриції замовляли проекти своїх будинків здебільшого італійським архітекторам, вихідцям з північної Ломбардії та південної Швейцарії. Але італійський ренесанс не зміг у Львові зберегти свою чистоту і непорушність стилю, він був доповнений і збагачений місцевими традиціями, зокрема рисами східного українського зодчества. Таким чином протягом майже п’яти століть творився єдиний в Україні неповторний ансамбль житлових будинків на Площі Ринок. Майже всі будинки площі і до сьогодні використовуються за своїм основним призначенням – у них мешкають львів’яни.
2. Оперний театр
Збудований на початку минулого століття за проектом архітектора Зиґмунта Ґорґолевського Великий театр у Львові порівнювали з Паризькою та Віденською оперою. Стоячи перед величним фасадом цієї фантастичної споруди відчуваєш всепоглинаючу потугу мистецтва, його вічність у контрасті зі швидкоплинністю людського життя. Це споруда, у якій можна знайти різні архітектурні стилі європейських країн, втілені з пишномовною імпозантністю.
Форми фасаду дуже складні і різноманітні: це колони, балюстради, ніші, насичені алегоричними скульптурними постатями. Над головним карнизом фасаду височать статуї восьми муз, над ними горельєфна десятифігурна композиція «Радощі і страждання життя». Фронтон угорі завершується скульптурною тріадою крилатих бронзових постатей Генія драми і комедії, трагедії і у центрі – Слави, яка тримає золоту пальмову гілку. Ці скульптури творили видатні львівські митці Попель, Баронч, Війтович.
Інтер’єр львівської опери вражає не менше, ніж зовнішній вигляд. Внутрішнє убранство споруди оздоблене позолотою (на неї витратили декілька кілограмів золота), різнокольоровим мармуром, декоративними розписами і скульптурою. Чотириярусний глядацький зал має форму ліри і вміщує понад тисячу людей. Окрасою сцени є декоративна завіса «Парнас» (1900 рік) відомого у Європі живописця Генрика Семирадського – алегоричне трактування сенсу людського життя у постатях Парнасу.
Зал львівського оперного театру відзначається чудовою акустикою. Тут можна побачити виступи славетних оперних і балетних колективів України та гастролерів з інших країн. У львівській опері проводять нещодавно відроджені Віденські бали.
3. Вірменський квартал
Одна з найстаріших громад Львова – вірменська – віками створювала у місті осередок свого національного життя з унікальною архітектурою і неповторним духом найдревнішої східної християнської культури.
Вірмени, вигнані з батьківщини монголо-татарською навалою середини XIII століття і позбавлені державності, знайшли гостинний прихисток на галицькій землі. Одна з найдревніших східних християнських націй (вірмени прийняли християнство на декілька століть раніше, аніж це зробили народи Європи) – принесла до Львова разом зі своїми капіталами творчий пошук і бездоганну ремісничу вправність ювелірів, шкіряників і гаптувальників. Та найкраще вірмени від віків освоїли купецький фах. Торговельні каравани зі східних країн до Європи були майже цілковито вірменською монополією. Вірмени не лише торгували самі, а й постійно обіймали посади торгових перекладачів, через яких здійснювалися контакти усіх іноземних купців у Львові.
Національні громади у стародавньому Львові займали кожна свою територію. Вірмени селилися за мурами міста у північній частині, неподалік центральної Ринкової площі. Тут містився осередок григоріанського єпископства, який підпорядковувався лише голові вірменської церкви – Католикосові усіх вірмен. Світським життям громади керував війт і рада старійшин. Вірмени для залагодження внутрішніх проблем громади користувалися власним звичаєвим законодавством, наприклад, якщо палія ловили на місці підпалу, його мали право беззастережно кинути у вогонь. Вірмени мали власну школу, шпиталі, бібліотеку, театр, а 1616 року заснували навіть першу вірменську друкарню. Забудова Вірменського кварталу була своєрідною, з урахуванням тогочасних тенденцій, зокрема багато будинків до другої половини XVIII століття мали широкі в’їздові брами, у деяких вони збереглися й до сьогодні.
Міцні економічні позиції протягом тривалого часу давали вірменській колонії почувати себе впевнено і протистояти тискові й обмеженням міських властей. Та міська рада, до якої здебільшого входили багаті купці- римокатолики, не бажала миритися з конкуренцією вірмен, заздрила їхньому багатству і зв’язкам на Сході.
Вірмени, відірвані від батьківщини, як люди торгові і бізнесові, не змогли довго зберігати своєї ідентичності. Лише асиміляція була шляхом збереження статків і соціального становища львівських вірмен. 1630 року вірменський архієпископ Миколай Торосович прийняв католицизм, але на користь цьому народові цей акт не пішов: якщо у середині XVII століття у Львові мешкало понад дві тисячі вірмен, то на початку XX століття їх у Львові практично не було, залишилися хіба поляки з полонізованими вірменськими прізвищами. Нова хвиля вірмен у Львові почалася після 1939 року з приходом російської тоталітарної влади. Зараз цю громаду складають вірмени, вихідці з різних куточків колишньої радянської імперії – СРСР.
4. Палац Потоцьких
За огорожею з орнаментальною металевою брамою бачимо величну і водночас витончену споруду. Імпозантний палац прикрашений рельєфами, ліпниною, настінним живописом і вітражами. Палац Потоцьких – яскравий зразок архiтектури зрiлого iсторизму, одна з найцiкавiших архiтектурних пам’яток Львова. Запроектував його французький архiтектор Луї д’Оверню на замовлення намiсника королiвства Галичини і Лодомерiї графа Альфреда II Юзефа Потоцького (1817-1889). Будівництво тривало від 1888 до 1890 року пiд наглядом та деякою коректурою львівського архiтектора Юліана Цибульського.
Інтер’єри палацу на першому поверсi вирiшенi здебільшого у стилi короля Луї XVI. Зали (Червона, Дзеркальна, Голуба, Кабiнет Ордината) оздоблені штучним мармуром i позолотою, ліпниною та дзеркалами. Рiзьбленi з мармуру каміни прикрашені золоченою бронзою.
На першому поверсі міститься каплиця з чудотворною іконою Львівської Богородиці (XV ст.). Експозицiя Львiвської галереї мистецтв розгорнута на другому поверсi. Її вiдкриває зал античного мистецтва. Європейське мистецтво XIV-XVIII ст. представлене найкращими творами збірки: українською іконою XV ст. «Св. Параскевою», полотнами М. Базаїтi, Я. Цуккi, С. Рiччi, Ж.-Е. Лiотара, Ж. Герена, Ф. Гойї. Часто у палаці відбуваються конференції, презентації, камерні концерти, зустрічі політиків.
5. Каплиця Боїмів
Ця унікальна пам’ятка є окрасою Катедральної площі, з цього провулка відкривається один з найкращих краєвидів Львова на Площу Ринок і міську Ратушу. Львівський купець родом з Угорщини Георгій Боїм розбагатів на торгівлі вином та отримавши громадянство Львова разом з посадою бургомістра вирішив збудувати родинну каплицю небаченої краси. Будівлю звели за проектом вроцлавського будівничого Андрія Бемера і освятили 1615 року.
На іншому фасаді від боку вулиці Галицької під склом старовинні оригінальні портрети Боїма і його дружини. Третій фасад має чудовий рельєф, що зображає Георгія Змієборця.
Купол каплиці завершує статуя скорбного Христа у Гетсиманському саду, де він просить Отця, щоб Його оминули страждання на хресті. Сюжет, досить часто репрезентований у малярстві, у скульптурі є справді унікальним. Фасадна стіна каплиці вкрита суцільним кам’яним різьбленням на тему Страстей і фігурами святих Петра і Павла. Інтер’єр будівлі є не менш пишно декорований. При створенні багатофігурних композицій за звичаєм того часу використовували як моделей звичайних людей. Таким чином ми маємо тут нагоду побачити обличчя справжніх людей давньої епохи.
Каплиця Боїмів славна цікавою енергетикою: працівниця музею розповідала, що якось забула у закутку каплиці кошик з яблуками; більше аніж через півтора року вона несподівано на нього наштовхнулася і виявила, що яблука за цей час абсолютно не втратили своєї соковитості та аромату.
Каплиця Боїмів відкрита для відвідувачів лише в літні місяці.
6. Домініканський собор
Монастир домініканів на цьому місці заснували ще у XIII столітті на прохання дружини українського князя Лева Даниловича, угорської принцеси Констанції, яка була католичкою і на чужині тужила за своєю вірою. Від XV і до середини XVIII століття тут стояв костел, збудований у готичному стилі.
У цьому костелі і на площі перед ним 1559 року розігралася справжня війна за наречену з використанням артилерії і всіх тонкощів військової стратегії. Магнат Лукаш Ґурка добивався видачі з монастиря своєї, які він уважав, законної дружини – найбагатшої спадкоємиці Речі Посполитої, Гальшки Острозької, яка заховалася за стінами домініканського монастиря. Під час військових дій на декілька тижнів припинилася вся торгівля у Львові, а роздратований король наказав припинити війну. Врешті було перерізано водотяг, що вів до монастиря, і таким чином облога закінчилася: Гальшку видали Лукашеві.
Через аварійний стан готичний домініканський костел розібрали 1748 року. Новий храм, який нагадує костел святого Карла у Відні, у 1748-1764 роках спорудили за проектом військового інженера, генерала артилерії Яна де Вітта у пізньобароковому стилі. У ті часи існувала добра традиція зберігати від попередньої знищеної споруди усе цінне, що тільки можна було зберегти. До наших часів у південній частині храму можна оглянути алебастровий надгробок XVI століття – пам’ять про старовинний готичний костел, який зник ще 260 років тому.
Всередині храму низка надгробків, найцінніший з яких – надгробок графині Дунін-Борковської роботи всесвітньовідомого данського скульптора Бертеля Торвальдсена (1816 рік). Львівську школу скульпторів репрезентує пам’ятник губернаторові Галичини Гауеру роботи Шімзера (1824 рік). 1880 року тут поставлено пам’ятник знаменитому польському художникові Артурові Ґротґеру роботи скульптора Гадомського.
За радянських часів храм Божого Тіла закрили і тут, як у багатьох інших львівських церквах, влаштували склад, а 1970 року відкрили Музей релігії та атеїзму і встановили у середині храму підвішений під куполом маятник Фуко, який своїм відхиленням підтверджував процес обертання Землі. У музеї працював кінолекторій, де читали лекції на атеїстичні теми і демонстрували атеїстичні науково-популярні фільми.
З 90-х років Домініканський собор став греко-католицьким храмом Святої Євхаристії, особливо популярним серед львівської інтелігентної і національно свідомої молоді.
7. Бернардинський монастир
Пройшовши з боку площі Митної через фортифікаційну браму монастиря – Глинянську вежу нечутними кроками (бо йтимете унікальною дерев’яною бруківкою), ви потрапляєте на монастирське подвір’я, де кожен з багатьох його закутків дихає старовиною. Все тут завмерло так, ніби й не було останніх чотирьохсот років світової історії.
Монастир бернардинів (це польський варіант ордену францисканців) збудовано за міськими мурами, тому ви побачите тут міцні і високі фортечні укріплення, які добре збереглися з північного і східного боку. Історія монастиря сягає середині XV століття, утім власне цю пам’ятку збудували на початку XVII століття. Це була епоха надзвичайно швидкої зміни архітектурних стилів. Найславетніший будівничий Львова італієць Павло Римлянин 1600 року розпочав будівництво костелу у стилі звичного для нього ренесансу, але майстер, не завершивши справи, помер 1618 року. Польському королеві Сигізмунду, який прибув на оглядини будівництва, первісний задум здався надто скромним. Тож вже учень і наступник Римлянина, швейцарець Амброзій Прихильний, будував споруду так, що захоплювало дух. Розкішний маньєристичний скульптурний декор, який проте не порушує мистецького почуття міри, є найціннішим спадком цієї пам’ятки: більше двадцятьох довершених скульптур становлять живу галерею колоритних постатей XVII століття. Вроцлавський архітектор Андрій Бемер завершив ансамбль монастиря бароковою вежею і оздобленням фасаду. Інтер’єр храму прикрашають численні різьблені вівтарі XVIII століття, стіни вкриті оригінальним фресковим розписом того ж періоду.
Історія, яка творилася між цими похмурими і величними мурами є надзвичайно захопливою. Тут настільки злилися воєдино реальні факти міських хронік з легендами, що розділити їх тепер неможливо. Цілюще джерело, яке вдарило після поховання 1484 року на подвір’ї монастиря святого Яна з Дуклі, захисника Львова від численних облог, канонізованого Папою Іваном Павлом Другим 1997 року… Барокова ротонда над криницею, куди скидали тіла вбитих українців, які 1648 року хотіли відчинити браму міста гетьманові Богдану Хмельницькому… Нарешті годинник на вежі костелу, який завжди випереджав час на п’ять хвилин на згадку про те, що монах-бернардинець перевів стрілку годинника вперед: міська брама зачинилися перед самим носом загарбників і таким чином було врятовано Львів від знищення… Багато легенд та реальних історичних подій бережуть і підземелля монастиря бернардинів.
8. Чорна кам’яниця
Свою назву Чорна кам’яниця одержала у ХІХ столітті через цілком прозаїчну причину: протягом століть свинцеві білила, які наносилися як ґрунт для поліхромії (багатоколірності), окислювалися під дією повітря й світла і таким чином утворився її таємничий чорний колір, який потім підтримувався поточними ремонтами. Хоча у 60-і роки ХХ століття в народі ходила легенда, що чорний колір кам’яниці надало втирання протягом багатьох років у фасад чорного соку від шкірок зелених грецьких горіхів.
Таємничість цієї кам’яниці полягає в тім, що одна з теорій чорного кольору фасаду, яку, проте, не визнають провідні архітектори Львова, це закопчення золою білого каменю пісковика внаслідок багаторічного опалення кам’яниці.
Проблема обігріву будинків зимою у середньовіччі стояла досить гостро. Для збереження тепла навіть килими вішали на певній відстані від стіни для того, щоб створити повітряний прошарок. А для опалення будинку у його підвалі розпалювали двокамерну піч. Палаючі дрова нагрівали каміння і гаряче повітря від розпечених каменів йшло трубами на всі поверхи. Пористий камінь-пісковик, з якого побудована кам’яниця, протягом століть активно поглинав пил і сажу, і таким чином з білого перетворився на чорний.
Першим власником цієї кам’яниці, а точніше тієї, яка стояла на місці теперішньої, був Андрій з Києва, тому її називали Київською. У кінці ХVI століття представник львівського патриціанського роду Ян Лоренцович відкрив у цьому будинку одну з перших у Львові аптек. Тоді цей будинок називався Лоренцовичівським. Онучка Яна Лоренцовича вийшла заміж за лікаря Мартина Анчевського, тож вже у XVII столітті кам’яниця називалася «докторівською». Доктор Анчевський тоді ж прикрасив фасад будинку скульптурою свого патрона, Святого Мартина, який відрізає мечем полу свого плаща і віддає її жебракові. Тут ми бачимо також фігуру львівського святого Станіслава Костку, покровителя і захисника міста від пожеж. При вході до будинку із середньовічних часів збереглася кам’яна лава, на якій сидів охоронець.
Зараз тут знаходиться відділ історії української діаспори Львівського історичного музею, де висвітлено окремі фрагменти трьох головних потоків українського еміграційного руху, хронологічні рамки якого охоплюють кін. XIX – кін. ХХ ст. Пам’ятки зібрані в експозиції допомагають глибше зрозуміти, що українці, які живуть поза межами України є вагомою гілкою українського народу, яка поповнює скарбницю нашої спільної історії, науки, культури і мистецтва.
9. Парк “Високий Замок”
Найвища гора Львова (413 метрів над рівнем моря і близько 130 метрів над рівнем середмістя) була штучно насипана наприкінці XIX століття на честь річниці Люблінської унії. Таким чином Львів одержав незрівнянний з іншими містами Європи оглядовий майданчик, краєвиди з якого не можуть залишити байдужим жодного, хто наважився сюди піднятися.
Біля підніжжя штучного кургану чатує кам’яний лев, який колись стояв біля міської Ратуші, і якому вже понад чотириста років. Неподалік – фрагмент стіни замку, що стояв на цій горі з XIV століття.
На нижній терасі парку Високий Замок велична алея старезних каштанів, на ній – пам’ятний камінь, поставлений на честь перемоги польського короля Яна III Собєського над турецьким військом 1675 року на Лесиницьких полях, які видно з цього місця.
Каштанова алея завершується будиночком садівника (1892 рік), а навколо нього росте багато екзотичних рослин. Для прикраси парку тут, в середині XIX століття, встановили штучну печеру з написом «15 серпня 1841 року», вхід до якої охороняють два кам’яні леви XVII століття зі старої Ратуші. Вони тримають щити з гербами львівських патриціанських родин. Колись цю печеру назвали «печерою смогубців», бо тут накладали на себе руки закохані, яким життєві обставини перешкоджали поєднатися.
Парк Високий Замок є осбливий тим, що він розташований на високій лісистій горі у самому центрі великого міста. І практично за 10-15 хвилин пішої ходи з будь-якого напрямку з гамірних вулиць можна потрапити у прохолоду і затишок віковічних дерев, де ніщо не нагадує про суєтність урбаністичного життя.
10. Музей “Личаківський цвинтар”
Кладовище було офіційно засноване у 1786 р. з ініціативи нової австрійської влади у тодішній столиці Королівства Галіції і Лодомерії.
Найстарша надгробна плита на його території датована 1675 р. Окрасою Личаківського некрополю є 23 каплиці-гробниці, що були власністю заможних львівських родин.
Своєрідним ноу-хау в Україні та Європі є недавно введені нічні екскурсії на Личакові.
10 вражаючих лабіринтів
Лабіринти вкорінені в людській культурі значно глибше, ніж багато хто вважає. Своєю появою європейські лабіринти зобов’язані Стародавній Греції. Вони часто фігурують у грецькій міфології, як і загалом у язичницьких легендах. Лабіринти вважали дивовижними, містичними,таємничими, загадковими і небезпечними.
Від занепаду античної Греції минули століття, і люди почали відроджувати мистецтво створення лабіринтів. Але вже не із сакральною метою, а задля розваги. Дуже скоро лабіринти стали таємним місцем зустрічі закоханих або хитрих інтриганів при королівських палацах.
Сайт Environmental Graffiti підібрав 10 найбільших, найпрекрасніших лабіринтів, ходи-переходи яких можуть заплутати навіть досвідчених шукачів пригод. Ці творіння паркового мистецтва приголомшливі.
1. Ashcombe Maze розташований на півострові Морнінгтон, що неподалік від австралійського міста Мельбурн. Цей лабіринт
– найстаріший та найбільший в Австралії. Стіни його ходів сягають 3 м,
товщина – 2 м. він особливий ще й тим, що тут є трояндовий лабіринт, де квітнуть 217 різновидів троянд на 1200 кущах.
2. Richardson Farm у штаті Іллінойс – це не лабіринт. Це місце, де лабіринти регулярно з’являються і зникають. Вони щоразу різні, проте однаково дивовижні. Щороку майстри створюють новий лабіринт, аби всі охочі могли зануритися у зелену головоломку. Цей лабіринт у стилі ацтеків – найменший з усіх, які були створені у Richardson Farm.
3. Уявляєте собі гру зелених змій? А от Майкл Блі (Michael Blee) – яскраво і чітко це собі уявив і натхненно створив цей витвір мистецтва. Надзвичайний Зміїний лабіринт став окрасою Великобританії, а його творець містер Блі сподівається, що лабіринт з висотою стін 3,5 м зацікавить не лише британців, а й представників Книги рекордів Гіннеса.
4. Чи хотіли ви коли-небудь поблукати старовинним замком? Якщо так, то садівники Richardson Farm із задоволенням нададуть вам таку нагоду. Обирайте найкращі казкові сукні та лицарські обладунки і вирушайте до замку. В цьому лабіринті є лише один вхід і лише один вихід, зате дорогою можна знайти багато потаємних схованок.
5. Згідно з Книгою рекордів Гіннеса 2001 року, найбільшим лабіринтом у світі є Pineapple Garden Maze. Відвідувачам він пропонує близько 5 км заплутаних ходів на двох гектарах. Pineapple Garden Maze розташований на ананасовій плантації
компанії Dole на Гаваях. Тих, хто дістанеться до центру лабіринту, чекає фреш і ананасовий шербет.
6. Один з найгарніших і найбільших лабіринтів світу – Reignac-sur-Indre у французькій історичній провінції Турень – займає площу понад 20 га. Щороку цей лабіринт змінює форму та образи завдяки копіткій і натхненній роботі дизайнерів, садівників та агрономів.
7. Цей шматочок гігантського пазлу – маленька частинка Cherry Crest Adventure Farm, Пенсильванія. Щоб уникнути прикрих інцидентів і не заблукати на 4 км стежок, які вкривають 2 га землі, на кожному етапі лабіринту є наглядачі, які допоможуть відвідувачам у разі необхідності.
8. Певно, багатьох вже мучить питання: а де ж славетний Гемптон-Кортський лабіринт ? Ось він, на 8 позиції. Лабіринт створили на початку XVII ст. Його площа сягає 26 га.
9. The Georgeson Botanical Garden, Фербенкс, Аляска – це лабіринт, який постійно розростається, створюючи дивовижні узори. На фотографії зображена лише маленька частка цього парку.
10. Лабіринт Вілли Пізані (Італія) створили на початку XVIII ст. Його часто називають одним із найзаплутаніших у світі. Розкішний сад був улюбленим лабіринтом Наполеона і місцем зустрічей Муссоліні та Гітлера. Уявіть, як змінився б хід історичних подій, якби вони заблукали на стежках лабіринту.
Тунель Кохання
Тунель на Рівненщині є ботанічним феноменом, який знаходиться на певному відрізку (понад 1 км) залізничних колій між селищами Клевань та Оржів. Це зарості дерев, кущів, які сплелися між собою, та утворили дивовижний щільний тунель точної арочної форми. Влітку Тунель кохання має особливу красу, від якої перехоплює подих. Складається враження, що працював
ландшафтний дизайнер, настільки ювелірно зведені “зелені стіни”, особливо на деяких ділянках. Листя у поєднанні з квітучими рослинами утворюють природний мальовничий куточок, і ніби килимом вкривають тунель, яким щодня рухається старенький вантажний потяг. На цій ділянці є залізнична стрілка, яка розводить колії на два напрямки: одна гілка веде до деревообробного комбінату, інша – до військової частини. Назовні довкола території тунелю знаходяться болотисті водойми. До Тунелю приїздять туристи, також тут іноді організовуються святкові фотосесії молодят. Сюди ж традиційно на романтичні прогулянки приходять закохані пари, багато хто приїздить навіть із далеких міст України. Є кілька любовних повір’їв, пов’язаних із цією чарівною місциною, наприклад, найвідоміші з них такі. Закохані мають поцілуватися у той час, як тунелем проїде потяг, та обов’язково цієї миті загадати одне бажання на двох. Також дехто з молодят саджає тут квіти, які символізують їх почуття.
Відвідати це неповторне місце ви можете у нашому турі “Тунель кохання та Тараканів форт”
Список об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО в Україні
У списку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО в Україні налічується шість найменувань (станом на 2011 рік): п’ять культурних об’єктів та один природний. Із них – Собор Святої Софії у Києві та Києво-Печерська лавра визнані шедевром творчого людського генія . В даному списку об’єкти розташовані в порядку їх додавання до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.
1.Київський Софійський собор
Собор святої Софії — Премудрості Божої, Софія Київська або Софійський Собор — християнський собор в центрі Києва, пам’ятка української архітектури та монументального живопису 11—18 століть, одна з небагатьох уцілілих споруд часів Київської Русі. Одна з найголовніших християнських святинь Східної Європи, історичний центр Київської митрополії.
2.Києво-Печерська лавра
Успенська Києво-Печерська лавра — одна з найбільших православних святинь України, визначна пам’ятка історії та архітектури, а також діючий монастир Української православної церкви Московського патріархату зі статусом лаври. З часу свого заснування як печерного монастиря у 1051 році Києво-Печерська лавра була постійним центром православ’я на Русі. Разом із Софіївським собором вона занесена до Світової спадщини ЮНЕСКО. На території Верхньої Лаври діє «Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник», якому було надано статус національного у 1996 році. Монастирське життя зосереджене на території Нижньої лаври. Обидві частини Лаври відкриті для відвідувачів. Києво-Печерську лавру занесено до Семи Чудес України у 2007 році за результатами голосування експертів та користувачів Інтернету.
3. Ансамбль історичного центру Львова
Історичний центр Львова — перший район Львова, де було засновано місто, яким воно довгий час обмежувалося, і звідки розвивалося; політичний, економічний і культурний центр Львова. Найдавніша частина Старого міста занесена до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Ви маєте змогу ознайомитись з цим неповторним містом в одному з наших турів.
4.Пункти геодезичної дуги Струве
Дуга Струве («Російсько-Скандинавська дуга») — мережа з 265 тріангуляційних вимірювальних пунктів, які утворювали 258 тріангуляційних трикутників, а також 60 додаткових пунктів. Служила для визначення параметрів Землі, її форми та розміру.
5. Букові праліси Карпат
Букові праліси Карпат — транснаціональний серійний природний об’єкт, що складається з десяти окремих масивів, які розташовані вздовж осі завдовжки 185 км. Простягається від Рахівських гір та Чорногірського хребта в Україні на захід Полонинським хребтом до гір Буковські Врхи (Bukovsk? vrchy) та Вигорлат (Vihorlatsk? vrchy) у Словаччині.
6.Резиденція Буковинських митрополитів
Побудована на місці старого єпископського палацу в 1864–1882 рр. Нині тут розташувались центральні корпуси Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Митрополича резиденція з’явилася завдяки зусиллям єпископа Євгена Гакмана.
Найхолодніші місця на Землі
1. Станція «Восток»
У південній півкулі Землі найхолоднішим
місцем, безсумнівно, є ця антарктична дослідницька станція. 21 липня
1983 року на радянській станції «Восток», що на материковій частині
Антарктиди, зареєстрували найнижчу температуру -89,2 °C. Люди працюють у
таких суворих умовах впродовж року.
2. Оймякон
Оймякон – селище, яке претендує на
звання найхолоднішого місця у північній півкулі. Воно розташоване в
російській Якутії. Дивна назва населеного пункту перекладається як
«незамерзаюча вода», оскільки тут б’є гаряче джерело серед вічної
мерзлоти. 26 січня 1926 року тут зафіксували рекордно низьку температуру
-71,2 °C. Оймякон лежить у долині серед гір, які слугують природним
бар’єром для холодного повітря. Температура взимку часто падає нижче за
-45 °С.
3. Верхоянськ
Верхоянськ, також розташований у
Якутії, лежить далеко за Полярним колом. У поселенні живуть лише 1300
людей, основними заняттями яких, як і сотні років тому, є полювання на
хутряних звірів та оленярство. Найнижчою температурою, яку було
зареєстровано Верхоянською метеостанцією, була -72 °С, а середньомісячна
температура у січні -49 °С. Оймякон перевершив Верхоянськ своїм
неофіційним рекордом низької температури -78 °С.
4. Якутськ
Виявляється, що Якутськ, столиця
республіки Якутія, є найхолоднішим містом на Землі. У січні середня
температура протягом дня – близько -50 °C. Місцеві мешканці, котрих тут
не більше 200 тис., не носять окулярів на вулиці (вони можуть просто
примерзнути до обличчя) і ніколи не глушать моторів автомобілів (навіть
на тривалих зупинках).
5. Станція «Норсайс»
Найхолоднішим місцем у західній півкулі
Землі є дослідницька станція «Норсайс», котра побудована на крижаному
щиті острова Гренландія. На цій станції 9 січня 1954 року була
зареєстрована найнижча температура -66 °C.
6. Снег
Місто Снег (Snag), що на Алясці,
вважається найхолоднішим місцем у Північній Америці. 3 лютого 1947 року
черговий метеоролог був змушений зробити зарубку на термометрі, оскільки
ртуть опустилася на нижчий рівень, ніж вистачало позначок. Пізніше
вирахували, скільки градусів показував прилад того дня. Виявилось, що
температура становила -63 °C. Морози тут настільки сильні, що можна чути
голоси людей, які лунають на багато кілометрів. Слід від замерзлого
дихання лишається у повітрі на 15 хвилин, і по ньому зручно відстежувати
маршрути перехожих.
7. Уміат
Уміат, який також розташований на
Алясці, – найхолодніше місце у США, де середня річна температура
становить +11 °С. Температури тут дуже контрастні, і влітку ви можете
потерпати від спеки. Місцеве населення звикло до такого стану справ і
має пересувні помешкання.
Знаєте, де в Україні найхолодніше місце? На Луганщині. Тут була зафіксована найнижча
температура за весь час метеорологічних спостережень на наших теренах -42 С.
Карпатська дивовузькоколійка
Вигодська вузькоколійна залізниця (сучасна рекламна назва — Карпатський трамвай) — мережа гірських вузькоколійних залізниць (ширина колії — 750 мм) в Українських Карпатах в Долинському районі Івано-Франківської області поблизу смт Вигода. Побудована в XIX столітті для вивозу деревини з гір. Сьогодні діє як за призначенням, так і як туристичний маршрут.
Історія
У другій половні XIX століття починається бурхливий розвиток промисловості у Австро-Угорщині. Оскільки Галичина входила до цієї держави, її цей процес також не обійшов стороною. Українські Карпати — це не лише гори, але й густі ліси. Тому тут зростає вирубування дерев і постачаня деревини по всій Імперії. Обсяги вирубленої деревини постійно зростали, тому потрібно було доставляти її новими, потужнішими методами.
Лінія вздовж Мизунки
У 1890-х роках власник місцевих лісопилень барон Леопольд Поппер фон Подгарі почав будувати в Карпатах залізницю. У 1890 році було збудовано першу ділянку довжиною 3 км з Вигоди до тартаку у Старому Мізуні. Громада села Старий Мізунь не дозволила будувати залізницю лівим берегом, адже там знаходилися сільські городи. Тому колію проклали по правому берегу. Спочатку використовувалася кінна тяга, проте на початку ХХ століття перейшли на парову.
На початку Першої світової війни барон Поппер продав вузькоколійку британському акціонерному товариству «Сільвінія». 19 лютого 1918 року краківська фірма «Фальтер і Даттнер» починає проектування продовження залізниці зі Старого Мізуня далі долиною Мізуньки. Роботи закінчилися у 1920 році. Головна лінія продовжилася до урочища Соболь; були також збудовані відгалуження. Окрім основного призначення — перевезення деревини, лінія використовувалася у туристичних цілях. У тогочасній пресі час від часу навіть з’являлися відповідні рекламні повідомлення. Лісоруби ж найчастіше виїжджали на лісозаготівлю в понеділок вранці, а поверталися додому в п’ятницю увечері. Цілий тиждень вони працювали. Проте кожної середи до них залізницею приїжджали їхні жінки.Перед Другою світовою війною «Сільвінія» хотіла будувати ширококолійну залізницю в продовження Карпатського трамваю через Торуньський перевал до Хуста. Проте цей проект не був реалізований через відсутність коштів.
Лінія вздовж Свічі
У 1913 році німецька компанія «Оренштейн і Коппель» (нім. Orenstein & Koppel) починає будівництво другої вузькоколійки в долині річки Свіча довжиною 21 км. Вона пролягла від Вигоди до Людвиківки. У 1914 році, у зв’язку із Першою світовою війною будівництво зупинилося. У 1936 році лінія була продовжена: вона розгалужилась і тепер закінчувалася станціями «Бескид» і «Свіча» (поблизу кордону Івано-Франківської і Закарпатської областей).У 1939 році лінія мала довжину 65 км. Потяг відправлявся з Вигоди о 8:45 ранку і прибував на станцію «Свіча» о 10:30; відправлявся зі «Свічі» о 16:30 і прибував у Вигоду о 18:00. Курсував лише у робочі дні. Швидкість становила близько 25 км/год.
Об’єднання ліній
Після Другої Світової війни починається відродження промисловості у СРСР. Задля відновлення Донбаських шахт потрібно було багато деревини, щорічно поблизу Вигоди її заготовлялося 700 тис. кубометрів. В цей час дві вузькоколійки об’єднуються в одну, розпочинається активне будівництво відгалужень. Довжина Карпатського трамваю сягнула 180 км. Використовувалися паровози типу «ГР» і вагони «Ваймер».
За часів правління Брежнєва обсяг лісозаготівель знижується і залізниця починає занепадати. На початок 1990-их довжина колій становила 135 км. Сильні повені, що відбулися у 1998 році знищили половину шляхів.
З 2000 року лінія вздовж Мизунки експлуатується за призначенням, нею регулярно курсують вантажний потяг та потяг, що перевозить лісорубів. Карпатський трамвай експлуатується фірмою «Уніплит». З 2004 року Карпатський трамвай використовується і в туристичних цілях.
Сучасний стан
Довжина рейки Карпатського трамваю становить 7 м і висотою 8 см; вага однієї рейки 85,4 кг. Ширина колії — 750 мм. На пару рейок припадає 11 шпал.Парк Карпатського трамваю сьогодні складається з автомотриси ТУ6П-0037, двох пасажирських вагонів і відкритої платформи. Сучасний маршрут пролягає від селища Вигода через лісоділянку та селище лісорубів Міндунок (Солотвинський) до урочища Сенечів (поблизу села Сенечів), проходячи понад річкою Мізунка.Поблизу виїзду з смт Вигода встановлено пам’ятник Карпатському трамваю — паротяг ВП-4 випуску 1948 року, що раніше експлуатувався на лінії
Відвідати цей цікавий туристичний об’єкт ви зможете у нашому турі Карпатский трамвайчик+ Гошівський монастир
Печери Тернопільщини
Одне з природних див, якими пишається Тернопільщина, – її печери. У світі поки що не відкрито інших таких же великих горизонтальних гіпсових печер із специфічною будовою…Розташовані вони на глибині від 10 до 50-60 метрів під землею. В області, яка територіально є однією з найменших в Україні, сьогодні їх налічується більше сотні. Але, на думку вчених, відкрито лише п’яту частину всіх печер Тернопілля.Також учені вважають, що якщо буде знайдено сполучення печери Оптимістична з печерою Голубі Озера, то Україна матиме найбільшу в світі печеру не лише у гіпсах, але й серед відомих печер взагалі. Атмосферу печер можливо порівняти хіба що з космосом. Вічна тиша, темрява, спокій. Це неможливо описати – це потрібно відчути. А щодо візуальних, світлових вражень, то, за словами очевидців, така краса можлива лише у казках. Багато печер славиться надзвичайною красою і розмірами. Їх зали і коридори прикрашені сталактитами і сталагмітами, які утворюють химерні колони, інші натічні форми створюють рельєфні прикраси на стінах, все вкрито різнокольоровими кристалами. У багатьох печерах є озера із прозорою, холодною водою. Кожна з них має свої особливості і красива по-своєму.
Подаємо коротку характеристику лише кількох з них
Печера Кришталева (Кривченська) розташована біля с. Кривче Борщівського району. Вона одна із найбільш вивчених в області, її галереї електрифіковані і обладнані для відвідування туристами. Загальна протяжність розвіданих ходів становить 22 км, а електрифікований туристичний маршрут – 2800 метрів. За незвичайну красу Кришталеву називають підземною перлиною Поділля.
Спочатку склепіння та стіни печери миготять кристалами темно-коричневого гіпсу, відшліфованими водами древнього Сарматського моря. Далі хід розширюється. І в коридорі Див з’являються перші… дива. Складається враження, що все навколо покрито інеєм, фантастичним пальмовим гіллям, листям папороті і бурштином. У залі Скель знайти зручну для проходу стежину стає тяжче – бачимо нагромадження кам’яних глиб, хаотично розташованих кам’яних пірамід. У Зоологічному залі вас чекають незвичні зображення дельфіна, сови, миші, орла та інших істот. Підземний світ постійно балансує між реальністю і казкою. Зал Буйвола, грот Кам’яних Сліз , лабіринт Кам’яних Квітів, зали Завалів, Втрачених сподівань, Дружби (є навіть Преси!)– це лише деякі “етапи” підземних маршрутів Кришталевої, кожний з яких – неповторний і має свою історію.
Печера Вертеба розташована біля с. Більче-Золоте Борщівського району. Загальна довжина ходів 8 км. На відміну від інших печер Поділля у Вертебі зовсім немає кристалів вторинного гіпсу. Стінки її гладкі, темні. Утім, окремі лабіринти є унікальними. Так, у лабіринті Кам‘яна Соломка поверхня стелі вкрита густими “заростями” трубчастих кальцитових сталактитів, що мають вигляд стерні довжиною 10-12 см.Немає сумнівів, що через рік-другий печера Вертеба стане відомою всьому світу.
Завдяки талановитому і невтомному краєзнавцю, спелеологу Михайлові Сохацькому тут створено чи не перший на планеті музей у печері –археології, трипільської культури та епохи неоліту. Справа в тому, що за кількістю і багатством знахідок предметів матеріальної культури різних епох Вертеба не має рівних серед інших печер світу. Саме тому археологи називають її Наддністрянською Помпеєю. У цій печері виявлено численні сліди перебування давньої людини (різні предмети матеріальної культури, поховання), які відносяться до палеоліту, неоліту і більш пізнього часу.
Печера Оптимістична розташована біля с. Королівка Борщівського району (довжина розвіданих ходів становить 214 км) і занесена в книгу рекордів Гіннеса як найбільша у світі гіпсова печера і як друга за загальною довжиною печерних ходів, поступаючись лише печерній системі Флінт-Мамонтова у США. На дні ходів, крім суглинистого матеріалу, часто зустрічається річкова галька карпатських порід.
Печера Озерна розташована біля с. Стрілківці Борщівського району. Характерною її особливістю є підземні озера, які займають біля третини її площі. Довжина біля 120 км. Глибина озер 2-2.5 м. Вода слабомінералізована, сульфатна, магнієво-кальцієва. Печера має велике значення для геологічних і гідрогеологічних досліджень.
Печера Млинки розташована в околицях с. Залісся Чортківського району. Спелеологи назвали її “спелеологічною хрестоматією” гіпсового карсту. Загальна довжина ходів 27 км. Стіни печери майже суцільно покриті білосніжними, сірими, коричневими кристалами вторинного гіпсу. Цікава великими кристалами і масивними друзами пластинчастого гіпсу, сталактитами – «кам’яними хвилями». Особливістю печери є те, що в її межах можна прокласти маршрут будь-якої категорії складності (від простого до складнішого) проходження. Використовується у спортивно-туристичних цілях, для проведення регіональних і всеукраїнських змагань по спелеології.
Печера Перлина розташована в околицях с. Крутилова Гусятинського району. Назва печери пов’язана з тим, що в ній було знайдено печерні перлини – гарні кульки з кальциту діаметром 10-12 мм. Перлина на відміну від інших печер Поділля утворилася в товщі Неогенових рифових вапняків Товарової гряди. Крім цього, це єдина відома на Поділлі вертикальна печера.
Печера Жолоби розташована біля с. Скоморохи Бучацького району. Печера утворилася в травертині (вапняковому туфі), довжина 7 м. Стіни покриті гарними натічними утвореннями з кальциту білого і кремового кольору.
Печера Язичницька розташована біля с. Міжгір’я Борщівського району. Вимита у скелі (камінь Довбуша), складеній верхньокрейдовими вапняками. Довжина 42 м. Названа по виявленому язичницькому храмі.
Печера Славка розташована біля с. Кривче Борщівського району. Загальна довжина досліджених ходів печери – 9 км. Висота залів їх місцями досягає 10-12 м.
Колядуємо у Львові! V Етнофестиваль «Рок–Коляда»
Святкування Різдва у Львові вже вчетверте буде доповнене унікальним для України етнофестивалем – «Рок–коляда». Особливість фестивалю – виконання народних колядок та щедрівок не у традиційному народному звучанні, а в етно–роковому стилі.