Цікаві факти про парки Львова
Львів славиться не лише старовинною архітектурою та затишними кав’ярнями, а й розмаїттям чудових парків – зелених клаптиків на тлі урбаністичних пейзажів. Вони не менш давні і красиві, ніж будівлі в центрі міста, тож цілком заслужено можуть зайняти місце в екскурсійному списку навіть найвибагливішого туриста.
Tvoemisto.tv спробувало не просто скласти перелік львівських парків, де обов’язково варто прогулятись в осінню пору, а й розповісти про них те, чого ви, можливо, ще не знали.
Стрийський парк (Парк Кілінського)
Фото: photoclub.com.ua/photo/533162/
Один із найгарніших та найстаріших парків не лише Львова, а й України, пам’ятка садово-паркового мистецтва національного значення. Відкритий у 1879 році, загальною площею у 52,1381 га. Окрім розкішних краєвидів та можливості погодувати лебедів, що плавають у ставку, там можна знайти ще кілька цікавинок.
Фото: nash.lviv.ua, panoramio.com, lviv.restgeo.com
1. У 2004 році в парку відкрили пам`ятний знак «Львів – Батьківщина українського футболу», присвячений 110-річчю виникнення футболу в Україні. Саме тут 110 років тому відбувся перший матч за участі львівського «Сокола» та футболістів із Кракова, у якому «Сокіл» із рахунком 1:0 переміг краків`ян.
2. У Стрийському парку росте понад 200 видів дерев і рослин. Колись була оранжерея, альпінарій, а також платанова і липова алеї. Тут ростуть червоний дуб, тюльпанове дерево, магнолія, сосна Веймутова, японський бузок, маньчжурська аралія, гінкго дволопатеве.
3. У центрі парку споруджено пам’ятник Яну Кілінському – одному з учасників повстання під проводом Тадеуша Костюшка. У 1888 році розпочалася робота над спорудженням монументу, що було доручено відомому скульптору Юліану Марковському. З Миколаєва до Львова була доставили кам’яну брила, з якої скульптор мав виконати пам’ятник. Він був повністю готовий та відкритий 18 червня 1895 р.
Парк Івана Франка (Парк Костюшка, Єзуїтський сад)
Фото: foto.te.ua/authors/kadryk/photo/34819
Вважається найстарішим міським парком в Україні. Розбитий на території близько 11 га. Розташований навпроти головного корпусу Львівського національного універистету імені Івана Франка. Історія цього парку бере свій початок із кінця ХVI століття. Засновником можна вважати Антоніо Масарі, який і подарував родинний сад місту, переробивши його на італійський манір. А опісля міський садівник Бауер перепланував його за взірцем тогочасного англійського парку ландшафтному стилі.
Фото: wikipedia.org, skyscrapercity.com
1. Мабуть, усі, хто прогулювався цим парком, звертали увагу на ротонду в його центрі. Це альтанка-ротонда з дорійською колонадою, тип якої зустрічається у парках доби романтизму. Зведена вона у 1835 році. 1. У 50-х роках минулого століття тут виступали духові оркестри, грали на гармоніці. Люди приходили до альтанки відпочити, послухати музику, потанцювати.
2. При вході на головну алею парку розташована ваза з барельєфами (1839 рік), що за інтерпретацією твору Бертеля Торвальдсена зображають «Течію людського життя». Колись ця ваза прикрашала головний вхід у парк.
3. Колись центральний вхід до найдавнішого парку Львова з боку Галицького сейму (тепер Львівський національний університет ім. І. Франка) був обрамований двома кам’яними стелами-обелісками із зображеннями голів левів (не збереглися) та квітником, в центрі якого було поміщено вищезгадану вазу. Крім того, там стояла низка постаментів з бюстами славетних львів’ян: журналіста Яна Добжанського, театрального режисера Яна-Непомука Камінського, громадського діяча князя Леона Сапеги, художника Артура Гроттгера, засновника навчально-виховного закладу о. Самуеля Гловінського, поета графа Юзефа Дунін- Борковського, спорудженими у 1894-1896 роках скульпторами Антоні Попелем та Тадеушем Барончем.
Парк «Високий замок»
Фото: thecity.com.ua
Він розбитий на схилах Замкової та Княжої гір, розташований на висоті, з якої відкривається вражаюча панорама міста. Заснований у 1835 році, загальна площа – 36,2 га. Звісно, піднятися на оглядовий майданчик Високого замку й без того є першим завданням тих, хто приїздить до Львова. Та небагато із них знає, що дорогою до нього можна прогулятися розкішними алеями зі столітніми деревами й цікавою історією.
Фото: wikipedia.org, oko.kiev.ua, lviv.afisha-city.com.ua
1. У 1845 році на долішній терасі парку спорудили декоративний грот з криницею, біля якого були поставлені скульптури левів з числа тих, що прикрашали давню львівську ратушу. Кам’яні леви роботи скульптора Бернарда Дікембоша тримають щити з гербами знаних львівських міщан Еразма Сикста та Яна Юліана Лоренцовича. Цю печеру назвали «печерою самогубців», бо тут, за легендою, наклали на себе руки закохані, яким не дозволили бути разом. Проте жодних письмових свідчень про якісь конкретні випадки самогубств на цьому місці не залишилось.
2. На верхній терасі парку розташований штучний курган (Копець Люблінської унії) з оглядовим майданчиком (висота 413 над рівнем моря), насипаний в 1869–1900 роках польською громадою міста на честь 300-ліття Люблінської унії. На підніжжі кургану є залишки оборонного муру Високого замку, побудованого польськими королями, з якого пізніше і був узятий матеріал для будівництва кургану.
3. У парку також розташований будиночок садівника. Він завершує каштанову алея і споруджений у 1892 році. Навколо нього росте багато екзотичних рослин – магнолія, катальпа, червонолистий бук, деревовидна півонія, садова гортензія та інші. Тут також встановлено пам’ятний знак на честь Максима Кривоноса.
Парк “Знесіння”
Фото: vchaban.blogspot.com
Для тих, хто любить активні прогулянки і вражаючі природні краєвиди є регіональний ландшафтний парк «Знесіння». Парк оголошений об’єктом природно-заповідного фонду України. Також на його території розташований етнопарк-музей «Шевченківський гай». Площа – 312,1 га. Із усіх парків цього списку, «Знесіння» є наймолодшим – заснований він 1993 року для збереження та відновлення унікального природно-історичного комплексу гряди Знесіння і прилеглих територій давніх поселень — Знесіння і Кривчиці.
Фото: vchaban.blogspot.com, city-adm.lviv.ua
1. Парк розташований саме на вододілі Балтійського та Чорного морів, тому у Львові жартують, що з одного боку гори вода стікає в Чорне море, а з іншого – в Балтійське. Львів’яни ж називають парк “Знесіння” Кайзервальдом, що дослівно з німецької означає королівський ліс. Існує легенда, що колись тут гуляв цісар Австро-Угорської імперії.
2. Оскільки територія парку історично входила до складу приміського села Знесіння, тут є житлова забудова, старий Знесінський цвинтар, фармацевтична фабрика і склозавод. До архітектурних об’єктів паркової зони також належать колишній костел св. Войцеха середини ХVІІ ст. (теперішня церква св. Йосафата і всіх українських мучеників УГКЦ), розташований під горою Лева, та церква Вознесіння Господнього на вул. Старознесенській (кінець ХІХ – початок ХХ ст.).
3. Рельєф парку формує пасмо височин, основну ланку якого становлять Знесінські пагорби – узгір’я історичного Кайзервальду. Найвища точка тут – 377 м над рівнем моря. У межах охоронної зони розташовуються декілька пагорбів: на захід від гряди – гора Лева (388 м над рівнем моря); південніше, з боку вул. Лисенка – гора Стефана над парком стрільниці та Змієва (Вовча) гора над будівлею обласної дитячої лікарні. На північний захід від Знесінської гряди знаходяться гори Баба (Рід) та Хом (Хомець).
Лісопарк “Погулянка”
Фото: wikipedia.org (MSha)
І завершує список «Погулянка» — лісопарк у Личаківському районі Львова. Парк розташований між вулицями Пасічною, Вашингтона, Зеленою та місцевістю Погулянка; північна частина парку межує з Ботанічними садом Львівського університету. У парку є ставки, які розташовані вздовж довжелезної алеї. Площа парку – 100,33 га. Історія парку бере початок з ХVІІ стосліття. Тоді власником місцевих ґрунтів був львівський бургомістр Ян Аттельмаєр (Attelmajer), якому у 1641 р. вдалося за малу суму 6 злотих на рік взяти в оренду міські лани, що сягали майже Снопкова і Винників. Тут він розселив селян-орендарів і заснував пасіку (“аттельмаєрівська пасіка”). Ця територія багато разів переходила з рук у руки. В 1799 році багатий львівській адвокат Франциск Венгльовський придбав цю ділянку букового лісу. Саме за часів Венґлінського місцевість отримала назву “Погулянки”, або ж “ліска Венґлінського”. У 1821-му ресторатор Ян Дістль викупив Погулянку і влаштував там парк. У середині XIX століття парк разом з усією Погулянкою придбав Ян Кляйн. Він осушив парковий став і збудував на його місці броварню.
Фото: wikipedia.org (MSha), city-adm.lviv.ua
1. У 1848 році новий власник Йоган Кляйн (Klein), отримавши Погулянку від спадкоємців Дістля за 15500 золотих ринських, розібрав старі будівлі, частково осушив ставок і поставив на його місці бровар. Тодішня Погулянка приваблювала городян, головним чином, пивом Кляйна, яке вважалось кращим у Львові. Споживалося воно на місці, у ресторані, який славився також пирогами та смаженими курчатами. На Погулянці можна було скуштувати й морозива, яке виробляли у літньому павільйоні цукерні Майсона (Maison).
2. У глибині парку розташовується колишній костел монастиря вірменських бенедиктинок, споруджений у 1897 році – нині церква Матері Божої Неустанної Помочі УГКЦ.
3. У 1821 pоці Погулянку за 5060 голландських дукатів отримав власник ресторану Йоган Дістль (Diestl) і заклав тут “пивний сад”.
9 маловідомих місць Західної України, які варто відвідати
Старовинний центр Львова, Кам’нець-Подільська фортеця, Хотинський замок, Чернівецький Будинок митрополитів (тепер Чернівецький національний університет), Скелі Довбуша, Шацькі озера – всі ці об’єкти вже давно відомі кожному українському мандрівнику. Більшість з подорожуючих, які прагнуть кудись поїхати частіше за все вибирають саме захід нашої країни. Але мало хто з нас чув про не такі відомі місця на Заході, які є не менш прекрасними ти милують око кожного, кому вдалось їх побачити. Пропонуємо до вашої уваги список маловідомих місць Західної України, які варто відвідати.
1.Тунель кохання (поблизу с.Клевань, Рівненська обл.)
Тунель утворили зарості дерев, кущів, які сплелися між собою у конструкцію арочної форми. Побачивши це вражаюче зелене диво вперше, важко повірити, що створила його сама природа, а не якийсь ландшафтний дизайнер. Починаючи з травня, листя дерев та кущів у поєднанні з квітучими рослинами утворюють навколо залізничної колії наче вкритий шовковистим зеленим килимом тунель. Одна з легенд стверджує, що таке чудо природи з’явитися після трагічної смерті однієї місцевої пари закоханих. Проте, швидше за все, природа змогла створити Тунель кохання після того, як колію трохи занедбали і припинили вчасно обрізати гілля. Дерева та кущі розрослися, товарний потяг, який ходив тут щодня, скеровував напрям їхнього росту – так і утворилася природня арочна конструкція, котра тепер стала улюбленим місцем туристів та молодят.
2.Тараканівський форт (поблизу с. Тараканів, Рівненська обл.)
Неподалік від Дубно знаходиться перлина фортифікаційного мистецтва – Тараканівський форт, котрий був збудований для укріплення західних кордонів Російської імперії у ХІХ ст. і був цілком самостійною військовою одиницею. Займаючи площу понад 4 га та маючи 7 підземних рівнів, він уміщав на своїй території хлібопекарню, пральню, церкву, морг, телефонний зв’язок і 3 колодязі з водою та інші споруди, необхідні для життя гарнізону. У наш час Тараканівський форт зустрічає відвідувачів складною системою підземних ходів, тунелів, приміщень, ДОТів, сходів. До форту можна потрапити через входи у чотирьох ровах, які оточують будівлю. В одній з наших мандрівок ми відвідуємо ці неймовірні місця лише за один день.
3. Джуринський (Червоногородський) водоспад (с. Нирків, Тернопільська обл.)
Джуринський водоспад вважається найвищим рівнинним водоспадом, хоча про нього знає не так багато людей поза Тернопільщиною. Висота найвищого з трьох каскадів – аж 16 м. Джуринський каньйон, де і знаходиться Червоногородський водоспад, входить в десятку найкрасивіших місць України. За переказами старих людей, водоспад штучно утворено турецько–татарськими полчищами, які в 1620 році після перемоги польських і козацьких військ все руйнували на своєму шляху від м. Кам’янець-Подільського до Львова і Перемишля. Справа в тому, що річка Джурин, колись була досить повноводна. Вона робить у Червоногороді кількакілометрову петлю, омиваючи своїми водами червоногородське поселення. Для того, щоб здобути замок, від якого до сьогодні залишились тільки башти, туркам довелося перерубати кам’яний кряж і пустити води до повноводного Джурина на водоспад, звільнивши таким чином собі шлях до замку. Але то легенда, а водоспад існує.
4. Заліщики (Тернопільська обл.)
Заліщики – невеличке курортне містечко лежать у мальовничій долині на лівому березі Дністра в південно-західному Поділлі, немов би на півострові. Дністер витанцьовує навколо цього райцентру на півдні Тернопільщини такі вихиляси, що, здається, от-от задушить невелике місто в своїх глибоких обіймах. Заліщики від обіймів не пручаються, адже саме завдяки височенним берегам Дністра це подільське місто може похвалитися середземноморським кліматом. Протилежний буковинський берег Дністра, що оточує Заліщики з трьох сторін, а зокрема з півдня і сходу, підноситься над рікою 70-120 метрів високою і стрімкою стіною. Саме з цієї сторони відкривається запаморочливий вид на все місто та на Дністрову меандру. Побачити на власні очі це неймовірне місце можна під час мандрівки Тернопільщиною.
5.Бакота (поблизу смт. Стара Ушиця, Хмельницька обл.)
Бакота – це місце, якого немає на карті, такий собі неіснуючий рай. Зараз так називають території вздовж берегів Дністра поблизу залишків одного з найстаріших монастирів України. Тут над кришталевою водою витає дух вікової історії. Бакота – село, Колодіївської сільської ради Кам’янець-Подільського району. Але цього села ви не знайдете на карті України. Колишні його мешканці не можуть повернутися, поблукати між порожніми хатами, подивитися на закинуті садки. Бо там, де колись була Бакота, сьогодні тече Дністер. У зв’язку з будівництвом Дністровського гідровузла рішенням облвиконкому від 27 жовтня 1981 року Бакоту було виключено з облікових даних. Тепер – частина національного природного парку «Подільські Товтри».
6. Манявський водоспад (с. Манява, Івано-Франківська обл.)
Це один з найвищих і найкрасивіших карпатських водоспадів. Розташований він у мальовничій ущелині серед стрімких гір. Висота Манявського водоспаду – близько 18 метрів. Нижче і вище за течією є кілька двометрових порогів. Поблизу у лісі на скелі над річкою зберігся старовинний монастир-скит XVII в. Його заснував виходець з Афону монах Йов Княгинецький. Колись цей монастир був обнесений кам’яною стіною, за якою жителі сіл ховалися під час нападів турків і татар. У минулому тут знаходилась бібліотека стародруків. За переказами, сюди неодноразово навідувався один з ватажків опришківського руху Олекса Довбуш. Красива Карпатська природа, чисті гірські річки та повітря, цікаві маршрути для зеленого туризму, святі місця і спокій мають цілющий вплив на кожного, хто хоче відпочити від великого міста. Відпочити та духовно збагатитись можна під час нашої мандрівки, яка охоплює й інші сакральні об’єкти Галичини.
7. Розгірче (Львівська обл.)
Однією із історично-культурних цінностей Львівщини є Печерний монастир, який знаходиться поблизу села Розгірче. Це цілий монастирський комплекс який знаходиться в печерах і представляє собою унікальний зразок наскельного сакрального будівництва XIII-XVI століть. Таке будівництво не є типовим для теренів Галичини. Сам монастир знаходиться на пагорбі, звідки відкривається прекрасний краєвид на всю навколишню місцевість і долину річки Опір. Скельні печери монастиря розташовані в два яруси. На нижньому ярусі розташовувались житлові приміщення, а на верхньому – церква, на місці якої зараз розташована маленька ікона, яка встановлена у 2003 році.
8. Поповичі (Львівська обл.)
У ХІХ ст. відповідно до концепції безпеки Австро-Угорської держави Перемишль було обрано стратегічним пунктом, тому навколо міста, на пагорбах, що його оточують, був побудований 45-кілометровий пояс оборонних укріплень. Це була одна з найбільших фортець Європи, яка складалася з 57 фортів, 6 з яких зараз знаходяться на прикордонній території України і доступні для огляду туристів. Найкраще збережений форт – це «Дзєвєнчиці». Цей із фортів зберіг свою багатоярусну будову, а стежка, що поряд рову біля форту має багато відгалужень. Форти, які знаходяться північніше до кордону, це – «Лисічка», «Биків» і «Плешевичі» – збереглися набагато гірше. Північніше знаходиться форт «Марушка Ліс». А від форту «Лисічка», на жаль, залишилися руїни. Кожен із фортів розташований на пагорбі та оточений ровом. Цікавим є й те,що у цій місцевості щороку в перші три дні липня проводять фестиваль мистецтв «Fort.Missia».
9. Урочище “Прийма” (поблизу м. Миколаїв, Львівська обл.)
Урочище Прийма, унікальне за своєю красою та історією, знаходиться за 2 км від м. Миколаєва Львівської області. За словами археологів, саме біля Миколаєва збереглися залишки давньоруського городища, зокрема його печери. Якщо ви любителі прадавнього минулого та історичних розкопок, то тоді вам буде цікаво відвідати й «житло» неандертальців, яке було знайде на території урочища. Та найцікавіше чого його варто відвідати – це абсолютно фантастичний та нереальний зовнішній вигляд цього гроту-поселення.
Львівські Ромео та Джульєтта
1593 рік. Заможний і вродливий італійський купець Паоло Мікелані отримав чергового листа від свого приятеля Антоніо Пандульфі, який займався торгівлею у Львові. Вже більше як рік Антоніо запрошував свого друга приїхати до нього, розповідаючи про неймовірну красу міста. Врешті Паоло прийняв пропозицією приятеля і вирішив переїхати на деякий час до Львова, щоб відкрити власну ремісничу справу.
Довгою і виснажливою була дорога юнака. Під час неї, в одному з європейських міст Паоло познайомився з турецьким купцем. Той, почувши, що хлопець прямує до Львова, дуже зрадів, адже сам любив це місто завдяки його прекрасній архітектурі та красивим дівчатам. Прощаючись, турецький купець застеріг Паоло, щоб він був обережним, адже у Львові можна втратити голову через кохання. Спершу хлопець не звернув на це особливої уваги, допоки не прибув у місто Лева.
Неймовірна краса львівських дівчат надзвичайно вразила Паоло. До пізнього вечора він бродив вузенькими вуличками міста і насолоджувався вродою львів’янок. Він зрозумів, чому його товариш так настирливо запрошував його приїхати сюди.
Оговтавшись від неймовірної краси мешканок Львова, італієць згадав мету свого візиту і взявся до роботи. Для початку він вирішив торгувати особливим видом вина – грецькою малмазією. Тоді грецька малмазія стрімко завойовувала ринок. Адже клімат південних островів Греції і майстерність тамтешніх виноробів створювали серйозну конкуренцію для уже знаних європейських вин.
На площі Ринок у Львові наприкінці XVI століття поміщалась тисяча бочок вина. Італійські купці напередодні від’їзду у Львів навчали молодого Паоло, як деґустувати вино. Справи в хлопця йшли щоразу краще й краще. Його справа набирала розмаху і приносила непоганий прибуток.
Одного погожого дня Паоло запросив додому багатий український купець, щоб той допоміг йому у виборі вина. Хлопець з радістю погодився допомогти. Більше трьох годин Мікелані провів у домі львів’янина і вже збирався прощатись. Аж раптом в кімнату зайшла шістнадцятилітня дочка господаря – Пелагія. Світле волосся, блакитні очі і круглий овал обличчя – все це припало до душі молодого італійця і він одразу ж закохався. Пелагія відповіла юнаку взаємністю, через що Паоло вирішив залишитися у Львові назавжди.
Фонтан закоханих поблизу готелю “Львів”
Пелагія походила з православної родини, а Паоло – з католицької. В той час релігія відігравала надзвичайно важливе значення у житті людей. Прийняти в сім’ю католика було непростим рішенням.
Але все ж таки батьки дівчини дали згоду на шлюб, знаючи як сильно вони кохають один одного. Справа уже йшла до весілля і, здавалось, ніщо не може перешкодити щастю. Однак у Львові усі плани і мрії зруйнувала епідемія чуми. Пелагія захворіла.
Закоханий Ромео з Верони, побачивши свою кохану Джульєтту мертвою, випив залишки отрути. Паоло, попри вмовляння Красовських не підходити до хворої доньки, хотів бути з нею, полегшити її страждання, шепотіти слова кохання і у хвилини смерті бути поруч зі своєю коханою. Звісно, що молодий чоловік усвідомлював, на яку смертельну небезпеку він йде. Хлопець заразився чумою й невдовзі теж помер.
На могилах закоханих у Львові встановили надгробні камені, викарбувавши слова львівського поета Шимона Шимоновича:
«Що любов з’єднає – і смерть не здолає».
Лише у такому місті як Львів може трапитись саме така любов – щира, віддана, зворушлива. Прогулянка по вуличках міста, романтична вечеря за столиком в затишній кав’ярні запам’ятаються вам і вашій другій половинці на все життя. Спеціально до Дня Святого Валентина пропонуємо відвідати один з наших турів у найромантичнішому місті України.
Вперше у Львові
Львів – місто у яке закохуєшся з першого погляду. Воно чарує красою архітектури, теплотою людей та відчуттям неймовірної атмосфери, яка панує на вузеньких вуличках міста. Львовом захоплюються, ним надихаються і навіть дивуються з того, що досі так мало про нього знають. Місто є унікальним та неповторним у своєму роді. За свою більше як 750-літню історію Леополіс прославився не лише на всю Україну, а й на весь світ винаходами та подіями, які відбулись тут вперше. Перша у світі повітряна куля та гасова лампа, перший в Європі залізобетонний міст, перша в Україні книга, пошта, газета, залізниця та ще багато іншого завдячують своїй появі на світ славетному місту Лева та його жителям. Завдяки цьому про Львів знають, про нього говорять та поважають. Чим же ж ще унікальний Львів? Чому його так часто згадують, додаючи слово «вперше»? Відповідь на ці питання зможете знайти у статті «Вперше у Львові».
1.У другій половині XVI ст. у Львові засновано найстаріший парк в Україні – Єзуїтський (тепер парк ім. І. Франка). Чотириста років тому на цьому місці були міські лани, але пізніше ця земля перейшла у приватні руки. Витративши більше півтори тисячі злотих на впорядкування творцем парку став багатий львівський міщанин Ян Шольц-Вольфович. 1855 року парк перейшов у власність міста, таким чином ставши одним із найстаріших муніципальних парків Східної Європи.
2.У 1574 році власним коштом у власній друкарні з допомогою небагатих львівських міщан друкар Іван Федоров видає першу в Україні книгу – «Діяння та Послання Святих Апостолів» («Апостол»). Перша українська книга відзначається великим форматом, різноманітністю та високим рівнем художнього оформлення і поліграфічного виконання. «Апостол» видрукуваний накладом, досить великим на свій час – 1 200 примірників. На сьогодні збереглося близько 100 примірників видання у найбільших книгозбірнях України, а також Росії, Польщі, Болгарії, США та інших країн.
3. У 1629 році італієць Роберто Бандінеллі започаткував у Львові першу в Україні міську пошту європейського зразка. З цього часу жителі Львова могли раз в тиждень відправляти чи отримувати листи. Щоправда, ці послуги були недешевими, але через необхідність люди були змушені ними користуватись.
4.У 1661 заснований перший університет в Україні – Єзуєтська академія (тепер ЛНУ ім. І. Франка). Згідно зі статтями Гадяцької угоди (1658 р.) між Україною та Річчю Посполитою польський уряд обіцяв у майбутньому відкрити в Україні дві вищі школи-академії: одну в Києві, а другу там, де знайдеться для неї відповідне місце. Цим місцем став Львів. Після неодноразових клопотань король Ян ІІ Казимир 20 січня 1661 р. підписав диплом, який надавав єзуїтській колегії у Львові «гідність академії і титул університету» з правом викладання всіх тодішніх університетських дисциплін, присудження вчених ступенів бакалавра, ліценціата, магістра і доктора.
5.У 1715 у Львові засновано першу в Україні пивоварню. Заснована вона монахами на прохання графа Станіслава Потоцького. Вже у середині 19-го ст. пивоварня ввійшла до трійки найкращих пивоварень Австро-Угорської імперії і стала найбільшим підприємством броварської галузі в регіоні. З того часу підприємство є символом Львова. Пивоварню називають обличчям міста, що достойно представляє Львів на всіх етапах його розвитку.
6.1749 року у Львові вийшло декілька номерів першої в Україні газети («Kurier Lwowski»), а 1776 року почала виходити газета «Gаzette de Leopol» (тижневик) – перша регулярна газета в Україні. Видання мало лише чотири сторінки. Втім, щоб видрукувати газету, витрачали не менше тижня. Сьогодні з цим впораються за годину. Перше видання газети зацікавило лише інтелігентів. Бо вийшло французькою, як тоді було модно спілкуватися в елітних колах. І йшлося там про новини, які були нецікавими для простих людей.
7. 4 березня 1784 року у Львові запущено першу у світі повітряну кулю нового зразка. Це був тепловий аеростат з автоматичним пальником на рідкому паливі, розробленим і виготовленим професором фізики Львівського університету Ігнацієм Мартиновичем і доктором медицини Непомуком Германом. Пальник львівських винахідників підігрівав повітря в оболонці в міру того, як воно холоднішало. Ця подія сталась усього через дев’ять місяців після польоту кулі братів Монгольф’є, пальним для якої служила солома!
8. Близько 1785 року на місці теперішнього Музею етнографії на проспекті Свободи підприємець Йоганн Прешель спорудив триповерхову будівлю – перший львівський готель та водночас перший готель в Україні, який називався «Під римським цезарем». В наш час дах цього будинку прикрашає єдина в Україні «сидяча статуя Свободи» (оригінальна назва – «Ощадність»).
9.30 березня 1853 року львівська аптека Петра Міколаша «Під золотою зіркою» освітилася першою у світі гасовою лампою. Її винахідниками стали фармацевти Йоган Зег та Іґнац Лукасевич. Один підприємець із Борислава (Львівська обл.) намагаючись отримати хоч якусь користь із чорної маслянистої рідини, допровадив діжку сирої нафти до Львова. Звантажив її в центрі міста, біля аптеки «Під золотою зіркою», домовившись із фармацевтами, що ті за щедру винагороду виметикують спосіб перегнати ропу в спирт — таким був його план химерного збагачення. На щастя, фармацевти замість перегонки спирту несподівано винайшли найраціональніший метод крекінгу нафти. З цього часу гас стає найуживанішим у світі продуктом освітлення, яким навіть зараз, на початку XXI століття, ще користується третина
людства.
10. У Львовi в жовтнi 1861 р. було завершено будiвництво вокзалу. Це була стандартна, простора споруда, але преса iз захопленням писала про цю будову, вважаючи “головний двiрець – однією з найкращих споруд у Європi”. Перший пасажирський потяг прибув з Перемишля до Львова 4 листопада 1861 року о 14:30. На всiх станцiях його курсування – в Медицi, Мостиськах, Судовiй Вишнi, у Мшанi – поїзд вiтали сотнi селян, приїзд «сталевого коня» урочисто зустрічали мiсцевi музиканти. Саме ця транспортна ділянка між Перемешлем та Львовом стала першою залізницею в Україні.
11.Перший в Україні громадський транспорт було започатковано у Львові 3 травня 1880 року. Ним став кінний трамвай. Функціонували дві лінії («головний вокзал — вулиця Городоцька — площа Митна» і «головний вокзал — Підзамче»), які перевозили в середньому 1 867 000 пасажирів на рік. У 1889 році нараховувалося 105 коней та 37 пасажирських і 3 вантажних вагони, виготовлених в австрійському місті Граці. Середня швидкість руху становила 6,4 км/год.
12. У серпні 1984 року в спортивному виданні “Гімнастичний путівник” кореспондентом Ксав’єром Фішером опублікований детальний звіт про другий зліт гімнастичного товариства “Сокіл”, у якому детально описано хід футбольного матчу між сокільськими командами Львова і Кракова, що відбувся у суботу 14 липня 1894 р. о 17 годині на львівському стадіоні. Як стало відомо згодом, автор описав перший в Україні футбольний матч. У статті повідомлялося, що футболісти Львова грали у сірих гімнастичних штанях, білих футболках і гімнастичному взутті, а футболісти Кракова – у синіх штанях, білих футболках і гімнастичному взутті. Команда зі Львова здобула перемогу – м’яч на 6-й хвилині забив у північні ворота учень учительської гімназії Володимир Хомицький.
Топ-9, що варто зробити у Львові, щоб відчути його атмосферу
1. Заблукати.
Одним з найкращих способів відчути атмосферу міста – це спробувати заблукати. Якщо незнаєш маршруту – то незнаєш чого очікувати і тоді, обов’язково кожна нова цікавинка буде приносити захват. В кінці Ви знайдете куди Вам потрібно вийти, проте відчуття від непередбачуваного діалогу з містом – не забудете ще довго.
2. Побачити площу Ринок.
Велика кількість неповторних кам’яниць різноманітних кольорів, кожна з яких – окремий і завершений образ. А ще – велика кількість цікавих пам’яток, кнайп, колоритних людей, музикантів та інших диваків, без яких Львів- не Львів.
3. Піднятись на Ратушу.
Ще ефектніше подивитись на гордість Львова та об’єкти світової спадщини “Юнеско” з висоти львівської ратуші, яка підноситься над площею на 65 метрів і є найвищою в Україні. Багато цікаво про Львів можна дізнатись тут.
4. Потрапити у підземелля.
Підземний світ Львова маловідомий, проте захоплюючий. За найскромнішими підрахунками довжина підземель Львова сягає близько 100 км. Вони є під Єзуїтським костелом, Домініканським собором, під Преображенською церквою.
5. Посидіти на одній з львівських терас та відвідати одну з багатьох емоційних кнайп Львова.
Тоді коли Ви захочете попити чаю, чи львівської ароматної кави, Львів не залишить Вас осторонь емоцій. Тут є багато кафе з терасами з яких прогядаються колоритні львівські дахи. Одним з таких є “Дім Легенд”, на даху якого стоїть “совковий” автомобіль, що додає особливого шарму.
6. Проїхатись стареньким трамваєм.
Обов’язково варто побачити Львів з трамваю. З вікна трамваю місцевості будуть змінюватись швидко, тому Ви зможете побачити Львів різностороннім. А ще, там буває багато колоритних людей.
7. Піднятись на Високий замок і прогулятись парком Знесіння.
Найвища точка Львова – повинна бути у Вашому списку, адже звідси Ви побачите весь Львів– особливо близький центр та шедевральність культових споруд та ратушу, а вночі -це все буде ще й підсвічуватись. Прогулянка парком Знесіння принесе Вам радість, адже це куточок природи посеред міста, з якого відкриваються красиві види на Львів.
8. Відвідати Шевченківський гай.
Тут є неповторні дерев’яні хати, церкви та інші будівлі, що представляють різні етнорегіони Заходу України. До цього всього додається прекрасна природа та ландшафти Шевченківського гаю.
9. Придбати якусь раритетну книгу поблизу пам’ятника Івану Федорову.
Це місце де можна придбати дуже цінні книги просто неба. Окрім цього, діалог з продавцями стареньких шедеврів зможе виявитись для Вас ,також, дуже цікавим.
8 маловідомих місць Львова
Львів – це дуже цікаве та насичене шедеврами місто. Та деякі з них не потрапляють у класичні маршрути, залишаючись осторонь всеулюбленої центральної частини міста. Якщо Ви зібрались вже вкотре до Львова, залишились тут на ніч та вирішили відкрити для себе новий Львів, пропонуємо Вам список місць, які, не зважаючи на свою непопулярність, залишать Вас у захваті!
1. Палац Дуніковського
Справжнім шедевром є палац Дуніковського, який був збудований у 1897- 1898 рр. на замовлення Еміля Дуніковського. Сьогодні це філія Львівського національного музею .Знаходиться по вулиці Драгоманова 42.
2. Вулиця з декількома назвами
Львів – це фестивальне місто. З 2006 року у Львові проходить фестиваль “КіноЛев”. Чотири року назад у фестивалю з’явилась цікава та нестандартна традиція- до офіційної назви вулиці Архівної почали добавляти кожного року ім’я того, кому присвячений фестиваль. Тепер вулиця, крім основної, має ще чотири назви: Бергмана, Трюффо, Ільєнка і Параджанова.
3. Дерев’яна церква на Сихові
Далеко не кожен житель найбільшого спального району Львова знає, що посеред всіяного панельними будинками простору заховався справжній шедевр сакральної архітектури- церква Пресвятої Трійці побудована ще у 17 столітті.
4. Палац Юзефа Сосновського
Прогулюючись по вулиці Чупринки, мимоволі можна відчути себе героєм Гаррі Поттера, поглянувши на загадковий палац, який був побудований на початку 20 століття. Спроектований він був архітектором Юзефом Сосновським. Сьогодні – це житловий будинок та хостел.
5. Медова Печера
Окрім архітектури, у Львові є також багато унікальних пам’яток природи. Однією з таких є Медова печера, що знаходиться на східній околиці міста в місцевості Майорівки. Загальна довжина ходів цієї печери аж 56 метрів. У печері навіть є кажани.
6. Церква Святого Миколая Чудотворця
Більшість класичних маршрутів обходять один з найдавніших храмів Львова. Він був свідком часів заснування міста. Обов’язково відвідайте його по вулиці Богдана Хмельницького 28.
7. Пам’ятник Рюкзаку
Напевно, один з найбільш нестандартних пам’ятників України. Рюкзак -це дійсно важлива річ у житті кожного, адже облегшує життя туриста і забирає зайві речі з рук. Цей символ(рюкзак) об’єднував людей різних поколінь та національностей. Пам’ятник було встановлено у внутрішньому дворику географічного факультету університету ім. Івана Франка по вул. Дорошенка 41.
8. Підземелля Львова
Є підрахунки, що під Львовом проходить близько 100 км підземель. Підземелля проходять колектором річки Полтва, підвалами на площі Ринок, а також підземеллями монастирів. Найвідоміші з них, які Вам вдасться відвідати це підземелля Єзуїтського костелу, підземелля аптеки- музей, підвали колишнього Домініканського монастиря. А під Преображенською церквою знаходяться найбільші за розміром підземелля у Львові.
|
Карпати чудові у будь яку пору року. Запрошуємо вас помилуватись незрівнянними краєвидами та покататись на лижах засніженими схилами. |
Що подивитись в околицях Львова за один день?
Чи часто у Вас виникає запитання, що цікавого можна подивитись навколо Львова за один день. Дійсно, буває так, що часу небагато, а природній потяг людини до пізнання, відпочинку, зміни атмосфери завжди є і його потрібно задовільняти, інакше міський застій може викликати багато поганих наслідків, таких як снобізм, відсутність творчого потягу, депресія. Нові місця та нові люди надихають, тому ніколи не варто нехтувати, бодай, короткотривалим відпочинком.
У якому б напрямку Ви не поїхали, всюди Львівщина гостинно привітає Вас багатством природи та цікавими місцями.
Проте є такі місця, які заслуговують Вашої особливої уваги, їх неможливо обминути, проїхати, забути.
На що буде достатньо одного дня, щоб повернутись задоволеним вже ввечері додому ?
фотошкола “Чик” Підгорецький замок
– Одного дня буде достатньо для того, щоб відчути атмосферу старовинності, потрапивши у замки Львівщини. Дихання середньовіччя, багатство легенд та історії їх власників ще досі живуть у Олеському, ПІдгорецькому, Золочівському замках. Якщо ви на автомобілі, то за один день ви встигнете також побачити ренесансний замок у мальовничому селі Свірж.
– Одного дня достатньо для того, щоб відчути, що таке Карпати. Прогулятись густим смерековим лісом, полежати на галявині і послухати тишу, побачити гірські тумани, які вкутують річкові долини восени, відчути смак вершини, переглянути своє життя. Все це за один день можливо, якщо просто виїхати електричкою чи автомобілем у напрямку Сколе. Зі Сколе починається маршрут на найвищу точку Сколівських Бескидів- гору Парашку та на гору Лопату, з якої можна зійти на мальовничий водоспад Кам’янка, який спадає з 6-ти метрів. Якщо вгору йти не хочеться, тоді перед Сколе повертаємо у долину Стрия та їдемо до фантастичних скельних утворень у селі Урич. Там колись була справжня фортеця.
– Одного дня буде достатньо для того, щоб доторкнутись до культури горців Львівських Карпат- Бойків. За один день Ви зможете побачити столицю Бойківщини – Турку, дерев’яні храми в околиці та відвідати монастир, де був похований Данило Галицький(засновник Львова) – Лаврівський монастир. Також багато гірських серпантинів, мальовничі річки Дністер та Стрий, цікаві історії та багата культура будуть постійно супроводжувати Вас.
Центральна частина міста Жовква
– Одного дня буде достатньо для того, щоб відвідати Львів у мініатюрі – місто Жовкву. Цетральна ринкова частина, багатство храмів, в тому числі дерев’яна церква Святої Трійці, яка занесена до списку Світової Спадщини Юнеско, не залигать Вас байдужими. Неподалік, на схилах мальовничого Розточчя, розмістився Крехівський монастир, який також вартий вашої уваги.
Дрогобич
– Одного дня буде достатньо для того, щоб відвідати батьківщину Івана Франка- Дрогобиччину. Дрогобич – це друге найбільше місто області, з якого походить всесвітньовідомий вчений Юрій Котермак (Дрогобич) та ще багато відомих особистостей. Час проведений у Дрогобичі -буде приємним спогадом. Також тут можна відвідати дерев’яну церкву св. Юра, яка увійшла до списку найунікальніших храмів України, що стали частиною світової спадщини Юнеско. Неподалік обов’язково завітайте до батьківської садиби Івана Франка у с. Нагуєвичі. Закінчити свій день можна у Трускавці, попивши лікувальної мінеральної водички, з присмаком нафти, яка колись стала основним багатством цього регіону.
І це все за один день. Результат під кінець дня – радість, насиченість та відчуття повноцінності життя.
Новий Рік та Різдво у Львові
|
За звичаєм більшість мешканців України, а також і інших держав, котрі збираються виїхати кудись на свята не вагаються у виборі, адже Львів вже традиційно став туристичним центром святкового дійства. Так склалось, що саме у Львові збереглись усі традиції проведення Новорічних та Різдвяних святкувань і подивитись на цю феєрію їдуть не тільки сусідні області, а і туристи, яким треба подолати не одну тисячу кілометрів. Дійсно, зустріти Новий рік у місті з такою чудовою та багатою історією та поспівати колядки у самому центрі міста можна лише завітавши до Львова. На новорічні та різдвяні свята Львів перетворюється на справжнє казкове містечко. Тут відбувається велика кількість різноманітних фестивалів та заходів, на які варто завітати. Львів сам по собі прекрасний, а ось на період свят він стає ще незвичайнішим та колоритнішим. Починаються заходи тут ще з середини грудня і тривають аж до Водохреща, тому коли б ви не приїхали вам зажди будуть раді та вам обов’язково буде на що подивитись. Як і у інших містах тут встановлюють центральну ялинку, біля якої кожного вечора збираються як місцеві жителі так і гості міста, щоб поділитись враженнями та відчути атмосферу свята.
Саме у Львові ви зможете відчути атмосферу свята, адже по центру гуляють вертепи, всі співають колядки, готують 12 святкових страв, носять один одному вечерю, одягаються у національні костюми та дарують чудовий настрій. А ще у Львові в цей період відбувається “Свято Пампуха”, на якому всі бажаючі можуть скуштувати різноманітну випічку та оцінити майстерність місцевих умільців. Перед Різдвом у Львові, у самому центрі міста встановлюють невід’ємний атрибут Різдва — дідух! Його встановлення дуже урочисте і робить це мер міста під бурхливі оплески та спів колядок.
Ми подбали про те, щоб влаштувати вам найцікавішу та незабутню програму святкування. Ви відчуєте справжній дух свята та захочете повертатись сюди знову та знову! |
А ще у Львові відкривають традиційний “Різдвяний Ярмарок”, на якому представлені вироби народних майстрів, а також можна придбати новорічні вироби, смачний мед, покуштувати місцеві страви та напої і випити гарячого глінтвейну. Всі вітрини та дерева прикрашають новорічними гірляндами і ввечері Львів сяє мільйонами різнобарвних вогників. На площі Ринок встановлюють різдвяну шопку, а ближче до самого різдва починається справжнє театралізоване дійство, з акторами та справжніми вівцями, біля яких товпиться безліч зацікавлених дітлахів.
Львів і без того цікаве місто, у котрому завжди є на що подивитись, чому здивуватись і чого навчитись, але зустріч Нового Року та Різдвяні свята у цьому дивовижному місті не забудуться вам ніколи!
Документальний фільм «Наш Львів»
Прекрасний документальний фільм, у якому розповідається про різні етапи життя міста Львова. Основний історичний літопис, львівські кам’яниці, видатні постаті, місця, музеї, будинки та багато іншого.
Щоб краще “засвоїти” побачене пропонуємо приєднатись до одного з наших турів по Львову. Особливою подією для вас стане унікальний тур- “Театралізована екскурсія нічним Львовом”
Топ 10 місць, які треба відвідати у Львові
Якщо Ви зупинились у Львові транзитом, чи з якихось інших причин у вас немає часу побачити усю красу Львова, сайт Lviv.Travel рекомендує Топ 10 архітектурних перлин Льовова, які повинен побачити кожен, хто побував у Львові.
Усі вони знаходяться в компактній центральній частині міста і щоб побачити їх усіх Вам знадобиться не більше 3-х годин.
Якшо у вас є трохи часу і ви хочете поринути у неймовірну атмосферу- приєднуйтесь до наших турів до Львова
1. Площа Ринок
Львівська Площа Ринок зберегла свою назву від ХІV століття. Вона походить від німецького «der Ring» (коло, кільце), власне за таким принципом будувалися центральні площі німецьких середньовічних міст.
Саме тут, у долині ріки Полтви в середині ХІV століття німецькі колоністи за дорученням короля Казимира ІІІ започаткували класичне європейське місто з класичною ринковою площею. Польський король зводив місто за найдосконалішими тогочасними будівельними технологіями, він запросив для цієї мети ремісників та будівельників з Німеччини. У наступні століття архітектурну досконалість Ринку доповнювали італійські та австрійські архітектори.
Площа Ринок у її сучасному вигляді – це нашарування архітектурних ідей багатьох творців і багатьох століть, які утім мають одну єдину особливість – незмінну узгодженість і гармонію. Тут від усіх будівель віє спокоєм, упевненістю, оптимізмом і людяністю епохи європейського ренесансу. Усі кам’яниці площі різні й неповторні, але у той самий час наче споріднені між собою однією ідеєю. Кожна кам’яниця – окремий і завершений образ. Тут феноменально зіставлено величину будинків з людиною, і ми почуваємо себе ніби в оточенні дуже затишного інтер’єру. Будинки не надто високі й не надто малі, жоден з них не виривається із загального ансамблю своїми розмірами, висотою чи стилем. У львівських ренесансних будинках відчувається справжня музика. Несиметрично розміщені вікна – два поруч і одне ніби осторонь –мають утилітарне призначення: два вікна припадають на головну залу-світлицю, а третє – на бокову, господарську кімнату. Але в цій асиметрії відчувається ритм – ніби спочатку звучать дві половинки ноти, а потім одна ціла нота. Звучання Площі Ринок є неповторним.
Львівські середньовічні патриції замовляли проекти своїх будинків здебільшого італійським архітекторам, вихідцям з північної Ломбардії та південної Швейцарії. Але італійський ренесанс не зміг у Львові зберегти свою чистоту і непорушність стилю, він був доповнений і збагачений місцевими традиціями, зокрема рисами східного українського зодчества. Таким чином протягом майже п’яти століть творився єдиний в Україні неповторний ансамбль житлових будинків на Площі Ринок. Майже всі будинки площі і до сьогодні використовуються за своїм основним призначенням – у них мешкають львів’яни.
2. Оперний театр
Збудований на початку минулого століття за проектом архітектора Зиґмунта Ґорґолевського Великий театр у Львові порівнювали з Паризькою та Віденською оперою. Стоячи перед величним фасадом цієї фантастичної споруди відчуваєш всепоглинаючу потугу мистецтва, його вічність у контрасті зі швидкоплинністю людського життя. Це споруда, у якій можна знайти різні архітектурні стилі європейських країн, втілені з пишномовною імпозантністю.
Форми фасаду дуже складні і різноманітні: це колони, балюстради, ніші, насичені алегоричними скульптурними постатями. Над головним карнизом фасаду височать статуї восьми муз, над ними горельєфна десятифігурна композиція «Радощі і страждання життя». Фронтон угорі завершується скульптурною тріадою крилатих бронзових постатей Генія драми і комедії, трагедії і у центрі – Слави, яка тримає золоту пальмову гілку. Ці скульптури творили видатні львівські митці Попель, Баронч, Війтович.
Інтер’єр львівської опери вражає не менше, ніж зовнішній вигляд. Внутрішнє убранство споруди оздоблене позолотою (на неї витратили декілька кілограмів золота), різнокольоровим мармуром, декоративними розписами і скульптурою. Чотириярусний глядацький зал має форму ліри і вміщує понад тисячу людей. Окрасою сцени є декоративна завіса «Парнас» (1900 рік) відомого у Європі живописця Генрика Семирадського – алегоричне трактування сенсу людського життя у постатях Парнасу.
Зал львівського оперного театру відзначається чудовою акустикою. Тут можна побачити виступи славетних оперних і балетних колективів України та гастролерів з інших країн. У львівській опері проводять нещодавно відроджені Віденські бали.
3. Вірменський квартал
Одна з найстаріших громад Львова – вірменська – віками створювала у місті осередок свого національного життя з унікальною архітектурою і неповторним духом найдревнішої східної християнської культури.
Вірмени, вигнані з батьківщини монголо-татарською навалою середини XIII століття і позбавлені державності, знайшли гостинний прихисток на галицькій землі. Одна з найдревніших східних християнських націй (вірмени прийняли християнство на декілька століть раніше, аніж це зробили народи Європи) – принесла до Львова разом зі своїми капіталами творчий пошук і бездоганну ремісничу вправність ювелірів, шкіряників і гаптувальників. Та найкраще вірмени від віків освоїли купецький фах. Торговельні каравани зі східних країн до Європи були майже цілковито вірменською монополією. Вірмени не лише торгували самі, а й постійно обіймали посади торгових перекладачів, через яких здійснювалися контакти усіх іноземних купців у Львові.
Національні громади у стародавньому Львові займали кожна свою територію. Вірмени селилися за мурами міста у північній частині, неподалік центральної Ринкової площі. Тут містився осередок григоріанського єпископства, який підпорядковувався лише голові вірменської церкви – Католикосові усіх вірмен. Світським життям громади керував війт і рада старійшин. Вірмени для залагодження внутрішніх проблем громади користувалися власним звичаєвим законодавством, наприклад, якщо палія ловили на місці підпалу, його мали право беззастережно кинути у вогонь. Вірмени мали власну школу, шпиталі, бібліотеку, театр, а 1616 року заснували навіть першу вірменську друкарню. Забудова Вірменського кварталу була своєрідною, з урахуванням тогочасних тенденцій, зокрема багато будинків до другої половини XVIII століття мали широкі в’їздові брами, у деяких вони збереглися й до сьогодні.
Міцні економічні позиції протягом тривалого часу давали вірменській колонії почувати себе впевнено і протистояти тискові й обмеженням міських властей. Та міська рада, до якої здебільшого входили багаті купці- римокатолики, не бажала миритися з конкуренцією вірмен, заздрила їхньому багатству і зв’язкам на Сході.
Вірмени, відірвані від батьківщини, як люди торгові і бізнесові, не змогли довго зберігати своєї ідентичності. Лише асиміляція була шляхом збереження статків і соціального становища львівських вірмен. 1630 року вірменський архієпископ Миколай Торосович прийняв католицизм, але на користь цьому народові цей акт не пішов: якщо у середині XVII століття у Львові мешкало понад дві тисячі вірмен, то на початку XX століття їх у Львові практично не було, залишилися хіба поляки з полонізованими вірменськими прізвищами. Нова хвиля вірмен у Львові почалася після 1939 року з приходом російської тоталітарної влади. Зараз цю громаду складають вірмени, вихідці з різних куточків колишньої радянської імперії – СРСР.
4. Палац Потоцьких
За огорожею з орнаментальною металевою брамою бачимо величну і водночас витончену споруду. Імпозантний палац прикрашений рельєфами, ліпниною, настінним живописом і вітражами. Палац Потоцьких – яскравий зразок архiтектури зрiлого iсторизму, одна з найцiкавiших архiтектурних пам’яток Львова. Запроектував його французький архiтектор Луї д’Оверню на замовлення намiсника королiвства Галичини і Лодомерiї графа Альфреда II Юзефа Потоцького (1817-1889). Будівництво тривало від 1888 до 1890 року пiд наглядом та деякою коректурою львівського архiтектора Юліана Цибульського.
Інтер’єри палацу на першому поверсi вирiшенi здебільшого у стилi короля Луї XVI. Зали (Червона, Дзеркальна, Голуба, Кабiнет Ордината) оздоблені штучним мармуром i позолотою, ліпниною та дзеркалами. Рiзьбленi з мармуру каміни прикрашені золоченою бронзою.
На першому поверсі міститься каплиця з чудотворною іконою Львівської Богородиці (XV ст.). Експозицiя Львiвської галереї мистецтв розгорнута на другому поверсi. Її вiдкриває зал античного мистецтва. Європейське мистецтво XIV-XVIII ст. представлене найкращими творами збірки: українською іконою XV ст. «Св. Параскевою», полотнами М. Базаїтi, Я. Цуккi, С. Рiччi, Ж.-Е. Лiотара, Ж. Герена, Ф. Гойї. Часто у палаці відбуваються конференції, презентації, камерні концерти, зустрічі політиків.
5. Каплиця Боїмів
Ця унікальна пам’ятка є окрасою Катедральної площі, з цього провулка відкривається один з найкращих краєвидів Львова на Площу Ринок і міську Ратушу. Львівський купець родом з Угорщини Георгій Боїм розбагатів на торгівлі вином та отримавши громадянство Львова разом з посадою бургомістра вирішив збудувати родинну каплицю небаченої краси. Будівлю звели за проектом вроцлавського будівничого Андрія Бемера і освятили 1615 року.
На іншому фасаді від боку вулиці Галицької під склом старовинні оригінальні портрети Боїма і його дружини. Третій фасад має чудовий рельєф, що зображає Георгія Змієборця.
Купол каплиці завершує статуя скорбного Христа у Гетсиманському саду, де він просить Отця, щоб Його оминули страждання на хресті. Сюжет, досить часто репрезентований у малярстві, у скульптурі є справді унікальним. Фасадна стіна каплиці вкрита суцільним кам’яним різьбленням на тему Страстей і фігурами святих Петра і Павла. Інтер’єр будівлі є не менш пишно декорований. При створенні багатофігурних композицій за звичаєм того часу використовували як моделей звичайних людей. Таким чином ми маємо тут нагоду побачити обличчя справжніх людей давньої епохи.
Каплиця Боїмів славна цікавою енергетикою: працівниця музею розповідала, що якось забула у закутку каплиці кошик з яблуками; більше аніж через півтора року вона несподівано на нього наштовхнулася і виявила, що яблука за цей час абсолютно не втратили своєї соковитості та аромату.
Каплиця Боїмів відкрита для відвідувачів лише в літні місяці.
6. Домініканський собор
Монастир домініканів на цьому місці заснували ще у XIII столітті на прохання дружини українського князя Лева Даниловича, угорської принцеси Констанції, яка була католичкою і на чужині тужила за своєю вірою. Від XV і до середини XVIII століття тут стояв костел, збудований у готичному стилі.
У цьому костелі і на площі перед ним 1559 року розігралася справжня війна за наречену з використанням артилерії і всіх тонкощів військової стратегії. Магнат Лукаш Ґурка добивався видачі з монастиря своєї, які він уважав, законної дружини – найбагатшої спадкоємиці Речі Посполитої, Гальшки Острозької, яка заховалася за стінами домініканського монастиря. Під час військових дій на декілька тижнів припинилася вся торгівля у Львові, а роздратований король наказав припинити війну. Врешті було перерізано водотяг, що вів до монастиря, і таким чином облога закінчилася: Гальшку видали Лукашеві.
Через аварійний стан готичний домініканський костел розібрали 1748 року. Новий храм, який нагадує костел святого Карла у Відні, у 1748-1764 роках спорудили за проектом військового інженера, генерала артилерії Яна де Вітта у пізньобароковому стилі. У ті часи існувала добра традиція зберігати від попередньої знищеної споруди усе цінне, що тільки можна було зберегти. До наших часів у південній частині храму можна оглянути алебастровий надгробок XVI століття – пам’ять про старовинний готичний костел, який зник ще 260 років тому.
Всередині храму низка надгробків, найцінніший з яких – надгробок графині Дунін-Борковської роботи всесвітньовідомого данського скульптора Бертеля Торвальдсена (1816 рік). Львівську школу скульпторів репрезентує пам’ятник губернаторові Галичини Гауеру роботи Шімзера (1824 рік). 1880 року тут поставлено пам’ятник знаменитому польському художникові Артурові Ґротґеру роботи скульптора Гадомського.
За радянських часів храм Божого Тіла закрили і тут, як у багатьох інших львівських церквах, влаштували склад, а 1970 року відкрили Музей релігії та атеїзму і встановили у середині храму підвішений під куполом маятник Фуко, який своїм відхиленням підтверджував процес обертання Землі. У музеї працював кінолекторій, де читали лекції на атеїстичні теми і демонстрували атеїстичні науково-популярні фільми.
З 90-х років Домініканський собор став греко-католицьким храмом Святої Євхаристії, особливо популярним серед львівської інтелігентної і національно свідомої молоді.
7. Бернардинський монастир
Пройшовши з боку площі Митної через фортифікаційну браму монастиря – Глинянську вежу нечутними кроками (бо йтимете унікальною дерев’яною бруківкою), ви потрапляєте на монастирське подвір’я, де кожен з багатьох його закутків дихає старовиною. Все тут завмерло так, ніби й не було останніх чотирьохсот років світової історії.
Монастир бернардинів (це польський варіант ордену францисканців) збудовано за міськими мурами, тому ви побачите тут міцні і високі фортечні укріплення, які добре збереглися з північного і східного боку. Історія монастиря сягає середині XV століття, утім власне цю пам’ятку збудували на початку XVII століття. Це була епоха надзвичайно швидкої зміни архітектурних стилів. Найславетніший будівничий Львова італієць Павло Римлянин 1600 року розпочав будівництво костелу у стилі звичного для нього ренесансу, але майстер, не завершивши справи, помер 1618 року. Польському королеві Сигізмунду, який прибув на оглядини будівництва, первісний задум здався надто скромним. Тож вже учень і наступник Римлянина, швейцарець Амброзій Прихильний, будував споруду так, що захоплювало дух. Розкішний маньєристичний скульптурний декор, який проте не порушує мистецького почуття міри, є найціннішим спадком цієї пам’ятки: більше двадцятьох довершених скульптур становлять живу галерею колоритних постатей XVII століття. Вроцлавський архітектор Андрій Бемер завершив ансамбль монастиря бароковою вежею і оздобленням фасаду. Інтер’єр храму прикрашають численні різьблені вівтарі XVIII століття, стіни вкриті оригінальним фресковим розписом того ж періоду.
Історія, яка творилася між цими похмурими і величними мурами є надзвичайно захопливою. Тут настільки злилися воєдино реальні факти міських хронік з легендами, що розділити їх тепер неможливо. Цілюще джерело, яке вдарило після поховання 1484 року на подвір’ї монастиря святого Яна з Дуклі, захисника Львова від численних облог, канонізованого Папою Іваном Павлом Другим 1997 року… Барокова ротонда над криницею, куди скидали тіла вбитих українців, які 1648 року хотіли відчинити браму міста гетьманові Богдану Хмельницькому… Нарешті годинник на вежі костелу, який завжди випереджав час на п’ять хвилин на згадку про те, що монах-бернардинець перевів стрілку годинника вперед: міська брама зачинилися перед самим носом загарбників і таким чином було врятовано Львів від знищення… Багато легенд та реальних історичних подій бережуть і підземелля монастиря бернардинів.
8. Чорна кам’яниця
Свою назву Чорна кам’яниця одержала у ХІХ столітті через цілком прозаїчну причину: протягом століть свинцеві білила, які наносилися як ґрунт для поліхромії (багатоколірності), окислювалися під дією повітря й світла і таким чином утворився її таємничий чорний колір, який потім підтримувався поточними ремонтами. Хоча у 60-і роки ХХ століття в народі ходила легенда, що чорний колір кам’яниці надало втирання протягом багатьох років у фасад чорного соку від шкірок зелених грецьких горіхів.
Таємничість цієї кам’яниці полягає в тім, що одна з теорій чорного кольору фасаду, яку, проте, не визнають провідні архітектори Львова, це закопчення золою білого каменю пісковика внаслідок багаторічного опалення кам’яниці.
Проблема обігріву будинків зимою у середньовіччі стояла досить гостро. Для збереження тепла навіть килими вішали на певній відстані від стіни для того, щоб створити повітряний прошарок. А для опалення будинку у його підвалі розпалювали двокамерну піч. Палаючі дрова нагрівали каміння і гаряче повітря від розпечених каменів йшло трубами на всі поверхи. Пористий камінь-пісковик, з якого побудована кам’яниця, протягом століть активно поглинав пил і сажу, і таким чином з білого перетворився на чорний.
Першим власником цієї кам’яниці, а точніше тієї, яка стояла на місці теперішньої, був Андрій з Києва, тому її називали Київською. У кінці ХVI століття представник львівського патриціанського роду Ян Лоренцович відкрив у цьому будинку одну з перших у Львові аптек. Тоді цей будинок називався Лоренцовичівським. Онучка Яна Лоренцовича вийшла заміж за лікаря Мартина Анчевського, тож вже у XVII столітті кам’яниця називалася «докторівською». Доктор Анчевський тоді ж прикрасив фасад будинку скульптурою свого патрона, Святого Мартина, який відрізає мечем полу свого плаща і віддає її жебракові. Тут ми бачимо також фігуру львівського святого Станіслава Костку, покровителя і захисника міста від пожеж. При вході до будинку із середньовічних часів збереглася кам’яна лава, на якій сидів охоронець.
Зараз тут знаходиться відділ історії української діаспори Львівського історичного музею, де висвітлено окремі фрагменти трьох головних потоків українського еміграційного руху, хронологічні рамки якого охоплюють кін. XIX – кін. ХХ ст. Пам’ятки зібрані в експозиції допомагають глибше зрозуміти, що українці, які живуть поза межами України є вагомою гілкою українського народу, яка поповнює скарбницю нашої спільної історії, науки, культури і мистецтва.
9. Парк “Високий Замок”
Найвища гора Львова (413 метрів над рівнем моря і близько 130 метрів над рівнем середмістя) була штучно насипана наприкінці XIX століття на честь річниці Люблінської унії. Таким чином Львів одержав незрівнянний з іншими містами Європи оглядовий майданчик, краєвиди з якого не можуть залишити байдужим жодного, хто наважився сюди піднятися.
Біля підніжжя штучного кургану чатує кам’яний лев, який колись стояв біля міської Ратуші, і якому вже понад чотириста років. Неподалік – фрагмент стіни замку, що стояв на цій горі з XIV століття.
На нижній терасі парку Високий Замок велична алея старезних каштанів, на ній – пам’ятний камінь, поставлений на честь перемоги польського короля Яна III Собєського над турецьким військом 1675 року на Лесиницьких полях, які видно з цього місця.
Каштанова алея завершується будиночком садівника (1892 рік), а навколо нього росте багато екзотичних рослин. Для прикраси парку тут, в середині XIX століття, встановили штучну печеру з написом «15 серпня 1841 року», вхід до якої охороняють два кам’яні леви XVII століття зі старої Ратуші. Вони тримають щити з гербами львівських патриціанських родин. Колись цю печеру назвали «печерою смогубців», бо тут накладали на себе руки закохані, яким життєві обставини перешкоджали поєднатися.
Парк Високий Замок є осбливий тим, що він розташований на високій лісистій горі у самому центрі великого міста. І практично за 10-15 хвилин пішої ходи з будь-якого напрямку з гамірних вулиць можна потрапити у прохолоду і затишок віковічних дерев, де ніщо не нагадує про суєтність урбаністичного життя.
10. Музей “Личаківський цвинтар”
Кладовище було офіційно засноване у 1786 р. з ініціативи нової австрійської влади у тодішній столиці Королівства Галіції і Лодомерії.
Найстарша надгробна плита на його території датована 1675 р. Окрасою Личаківського некрополю є 23 каплиці-гробниці, що були власністю заможних львівських родин.
Своєрідним ноу-хау в Україні та Європі є недавно введені нічні екскурсії на Личакові.