Якщо Ви зупинились у Львові транзитом, чи з якихось інших причин у вас немає часу побачити усю красу Львова, сайт Lviv.Travel рекомендує Топ 10 архітектурних перлин Льовова, які повинен побачити кожен, хто побував у Львові.
Усі вони знаходяться в компактній центральній частині міста і щоб побачити їх усіх Вам знадобиться не більше 3-х годин.
Якшо у вас є трохи часу і ви хочете поринути у неймовірну атмосферу- приєднуйтесь до наших турів до Львова
1. Площа Ринок
Львівська Площа Ринок зберегла свою назву від ХІV століття. Вона походить від німецького «der Ring» (коло, кільце), власне за таким принципом будувалися центральні площі німецьких середньовічних міст.
Саме тут, у долині ріки Полтви в середині ХІV століття німецькі колоністи за дорученням короля Казимира ІІІ започаткували класичне європейське місто з класичною ринковою площею. Польський король зводив місто за найдосконалішими тогочасними будівельними технологіями, він запросив для цієї мети ремісників та будівельників з Німеччини. У наступні століття архітектурну досконалість Ринку доповнювали італійські та австрійські архітектори.
Площа Ринок у її сучасному вигляді – це нашарування архітектурних ідей багатьох творців і багатьох століть, які утім мають одну єдину особливість – незмінну узгодженість і гармонію. Тут від усіх будівель віє спокоєм, упевненістю, оптимізмом і людяністю епохи європейського ренесансу. Усі кам’яниці площі різні й неповторні, але у той самий час наче споріднені між собою однією ідеєю. Кожна кам’яниця – окремий і завершений образ. Тут феноменально зіставлено величину будинків з людиною, і ми почуваємо себе ніби в оточенні дуже затишного інтер’єру. Будинки не надто високі й не надто малі, жоден з них не виривається із загального ансамблю своїми розмірами, висотою чи стилем. У львівських ренесансних будинках відчувається справжня музика. Несиметрично розміщені вікна – два поруч і одне ніби осторонь –мають утилітарне призначення: два вікна припадають на головну залу-світлицю, а третє – на бокову, господарську кімнату. Але в цій асиметрії відчувається ритм – ніби спочатку звучать дві половинки ноти, а потім одна ціла нота. Звучання Площі Ринок є неповторним.
Львівські середньовічні патриції замовляли проекти своїх будинків здебільшого італійським архітекторам, вихідцям з північної Ломбардії та південної Швейцарії. Але італійський ренесанс не зміг у Львові зберегти свою чистоту і непорушність стилю, він був доповнений і збагачений місцевими традиціями, зокрема рисами східного українського зодчества. Таким чином протягом майже п’яти століть творився єдиний в Україні неповторний ансамбль житлових будинків на Площі Ринок. Майже всі будинки площі і до сьогодні використовуються за своїм основним призначенням – у них мешкають львів’яни.
2. Оперний театр
Збудований на початку минулого століття за проектом архітектора Зиґмунта Ґорґолевського Великий театр у Львові порівнювали з Паризькою та Віденською оперою. Стоячи перед величним фасадом цієї фантастичної споруди відчуваєш всепоглинаючу потугу мистецтва, його вічність у контрасті зі швидкоплинністю людського життя. Це споруда, у якій можна знайти різні архітектурні стилі європейських країн, втілені з пишномовною імпозантністю.
Форми фасаду дуже складні і різноманітні: це колони, балюстради, ніші, насичені алегоричними скульптурними постатями. Над головним карнизом фасаду височать статуї восьми муз, над ними горельєфна десятифігурна композиція «Радощі і страждання життя». Фронтон угорі завершується скульптурною тріадою крилатих бронзових постатей Генія драми і комедії, трагедії і у центрі – Слави, яка тримає золоту пальмову гілку. Ці скульптури творили видатні львівські митці Попель, Баронч, Війтович.
Інтер’єр львівської опери вражає не менше, ніж зовнішній вигляд. Внутрішнє убранство споруди оздоблене позолотою (на неї витратили декілька кілограмів золота), різнокольоровим мармуром, декоративними розписами і скульптурою. Чотириярусний глядацький зал має форму ліри і вміщує понад тисячу людей. Окрасою сцени є декоративна завіса «Парнас» (1900 рік) відомого у Європі живописця Генрика Семирадського – алегоричне трактування сенсу людського життя у постатях Парнасу.
Зал львівського оперного театру відзначається чудовою акустикою. Тут можна побачити виступи славетних оперних і балетних колективів України та гастролерів з інших країн. У львівській опері проводять нещодавно відроджені Віденські бали.
3. Вірменський квартал
Одна з найстаріших громад Львова – вірменська – віками створювала у місті осередок свого національного життя з унікальною архітектурою і неповторним духом найдревнішої східної християнської культури.
Вірмени, вигнані з батьківщини монголо-татарською навалою середини XIII століття і позбавлені державності, знайшли гостинний прихисток на галицькій землі. Одна з найдревніших східних християнських націй (вірмени прийняли християнство на декілька століть раніше, аніж це зробили народи Європи) – принесла до Львова разом зі своїми капіталами творчий пошук і бездоганну ремісничу вправність ювелірів, шкіряників і гаптувальників. Та найкраще вірмени від віків освоїли купецький фах. Торговельні каравани зі східних країн до Європи були майже цілковито вірменською монополією. Вірмени не лише торгували самі, а й постійно обіймали посади торгових перекладачів, через яких здійснювалися контакти усіх іноземних купців у Львові.
Національні громади у стародавньому Львові займали кожна свою територію. Вірмени селилися за мурами міста у північній частині, неподалік центральної Ринкової площі. Тут містився осередок григоріанського єпископства, який підпорядковувався лише голові вірменської церкви – Католикосові усіх вірмен. Світським життям громади керував війт і рада старійшин. Вірмени для залагодження внутрішніх проблем громади користувалися власним звичаєвим законодавством, наприклад, якщо палія ловили на місці підпалу, його мали право беззастережно кинути у вогонь. Вірмени мали власну школу, шпиталі, бібліотеку, театр, а 1616 року заснували навіть першу вірменську друкарню. Забудова Вірменського кварталу була своєрідною, з урахуванням тогочасних тенденцій, зокрема багато будинків до другої половини XVIII століття мали широкі в’їздові брами, у деяких вони збереглися й до сьогодні.
Міцні економічні позиції протягом тривалого часу давали вірменській колонії почувати себе впевнено і протистояти тискові й обмеженням міських властей. Та міська рада, до якої здебільшого входили багаті купці- римокатолики, не бажала миритися з конкуренцією вірмен, заздрила їхньому багатству і зв’язкам на Сході.
Вірмени, відірвані від батьківщини, як люди торгові і бізнесові, не змогли довго зберігати своєї ідентичності. Лише асиміляція була шляхом збереження статків і соціального становища львівських вірмен. 1630 року вірменський архієпископ Миколай Торосович прийняв католицизм, але на користь цьому народові цей акт не пішов: якщо у середині XVII століття у Львові мешкало понад дві тисячі вірмен, то на початку XX століття їх у Львові практично не було, залишилися хіба поляки з полонізованими вірменськими прізвищами. Нова хвиля вірмен у Львові почалася після 1939 року з приходом російської тоталітарної влади. Зараз цю громаду складають вірмени, вихідці з різних куточків колишньої радянської імперії – СРСР.
4. Палац Потоцьких
За огорожею з орнаментальною металевою брамою бачимо величну і водночас витончену споруду. Імпозантний палац прикрашений рельєфами, ліпниною, настінним живописом і вітражами. Палац Потоцьких – яскравий зразок архiтектури зрiлого iсторизму, одна з найцiкавiших архiтектурних пам’яток Львова. Запроектував його французький архiтектор Луї д’Оверню на замовлення намiсника королiвства Галичини і Лодомерiї графа Альфреда II Юзефа Потоцького (1817-1889). Будівництво тривало від 1888 до 1890 року пiд наглядом та деякою коректурою львівського архiтектора Юліана Цибульського.
Інтер’єри палацу на першому поверсi вирiшенi здебільшого у стилi короля Луї XVI. Зали (Червона, Дзеркальна, Голуба, Кабiнет Ордината) оздоблені штучним мармуром i позолотою, ліпниною та дзеркалами. Рiзьбленi з мармуру каміни прикрашені золоченою бронзою.
На першому поверсі міститься каплиця з чудотворною іконою Львівської Богородиці (XV ст.). Експозицiя Львiвської галереї мистецтв розгорнута на другому поверсi. Її вiдкриває зал античного мистецтва. Європейське мистецтво XIV-XVIII ст. представлене найкращими творами збірки: українською іконою XV ст. «Св. Параскевою», полотнами М. Базаїтi, Я. Цуккi, С. Рiччi, Ж.-Е. Лiотара, Ж. Герена, Ф. Гойї. Часто у палаці відбуваються конференції, презентації, камерні концерти, зустрічі політиків.
5. Каплиця Боїмів
Ця унікальна пам’ятка є окрасою Катедральної площі, з цього провулка відкривається один з найкращих краєвидів Львова на Площу Ринок і міську Ратушу. Львівський купець родом з Угорщини Георгій Боїм розбагатів на торгівлі вином та отримавши громадянство Львова разом з посадою бургомістра вирішив збудувати родинну каплицю небаченої краси. Будівлю звели за проектом вроцлавського будівничого Андрія Бемера і освятили 1615 року.
На іншому фасаді від боку вулиці Галицької під склом старовинні оригінальні портрети Боїма і його дружини. Третій фасад має чудовий рельєф, що зображає Георгія Змієборця.
Купол каплиці завершує статуя скорбного Христа у Гетсиманському саду, де він просить Отця, щоб Його оминули страждання на хресті. Сюжет, досить часто репрезентований у малярстві, у скульптурі є справді унікальним. Фасадна стіна каплиці вкрита суцільним кам’яним різьбленням на тему Страстей і фігурами святих Петра і Павла. Інтер’єр будівлі є не менш пишно декорований. При створенні багатофігурних композицій за звичаєм того часу використовували як моделей звичайних людей. Таким чином ми маємо тут нагоду побачити обличчя справжніх людей давньої епохи.
Каплиця Боїмів славна цікавою енергетикою: працівниця музею розповідала, що якось забула у закутку каплиці кошик з яблуками; більше аніж через півтора року вона несподівано на нього наштовхнулася і виявила, що яблука за цей час абсолютно не втратили своєї соковитості та аромату.
Каплиця Боїмів відкрита для відвідувачів лише в літні місяці.
6. Домініканський собор
Монастир домініканів на цьому місці заснували ще у XIII столітті на прохання дружини українського князя Лева Даниловича, угорської принцеси Констанції, яка була католичкою і на чужині тужила за своєю вірою. Від XV і до середини XVIII століття тут стояв костел, збудований у готичному стилі.
У цьому костелі і на площі перед ним 1559 року розігралася справжня війна за наречену з використанням артилерії і всіх тонкощів військової стратегії. Магнат Лукаш Ґурка добивався видачі з монастиря своєї, які він уважав, законної дружини – найбагатшої спадкоємиці Речі Посполитої, Гальшки Острозької, яка заховалася за стінами домініканського монастиря. Під час військових дій на декілька тижнів припинилася вся торгівля у Львові, а роздратований король наказав припинити війну. Врешті було перерізано водотяг, що вів до монастиря, і таким чином облога закінчилася: Гальшку видали Лукашеві.
Через аварійний стан готичний домініканський костел розібрали 1748 року. Новий храм, який нагадує костел святого Карла у Відні, у 1748-1764 роках спорудили за проектом військового інженера, генерала артилерії Яна де Вітта у пізньобароковому стилі. У ті часи існувала добра традиція зберігати від попередньої знищеної споруди усе цінне, що тільки можна було зберегти. До наших часів у південній частині храму можна оглянути алебастровий надгробок XVI століття – пам’ять про старовинний готичний костел, який зник ще 260 років тому.
Всередині храму низка надгробків, найцінніший з яких – надгробок графині Дунін-Борковської роботи всесвітньовідомого данського скульптора Бертеля Торвальдсена (1816 рік). Львівську школу скульпторів репрезентує пам’ятник губернаторові Галичини Гауеру роботи Шімзера (1824 рік). 1880 року тут поставлено пам’ятник знаменитому польському художникові Артурові Ґротґеру роботи скульптора Гадомського.
За радянських часів храм Божого Тіла закрили і тут, як у багатьох інших львівських церквах, влаштували склад, а 1970 року відкрили Музей релігії та атеїзму і встановили у середині храму підвішений під куполом маятник Фуко, який своїм відхиленням підтверджував процес обертання Землі. У музеї працював кінолекторій, де читали лекції на атеїстичні теми і демонстрували атеїстичні науково-популярні фільми.
З 90-х років Домініканський собор став греко-католицьким храмом Святої Євхаристії, особливо популярним серед львівської інтелігентної і національно свідомої молоді.
7. Бернардинський монастир
Пройшовши з боку площі Митної через фортифікаційну браму монастиря – Глинянську вежу нечутними кроками (бо йтимете унікальною дерев’яною бруківкою), ви потрапляєте на монастирське подвір’я, де кожен з багатьох його закутків дихає старовиною. Все тут завмерло так, ніби й не було останніх чотирьохсот років світової історії.
Монастир бернардинів (це польський варіант ордену францисканців) збудовано за міськими мурами, тому ви побачите тут міцні і високі фортечні укріплення, які добре збереглися з північного і східного боку. Історія монастиря сягає середині XV століття, утім власне цю пам’ятку збудували на початку XVII століття. Це була епоха надзвичайно швидкої зміни архітектурних стилів. Найславетніший будівничий Львова італієць Павло Римлянин 1600 року розпочав будівництво костелу у стилі звичного для нього ренесансу, але майстер, не завершивши справи, помер 1618 року. Польському королеві Сигізмунду, який прибув на оглядини будівництва, первісний задум здався надто скромним. Тож вже учень і наступник Римлянина, швейцарець Амброзій Прихильний, будував споруду так, що захоплювало дух. Розкішний маньєристичний скульптурний декор, який проте не порушує мистецького почуття міри, є найціннішим спадком цієї пам’ятки: більше двадцятьох довершених скульптур становлять живу галерею колоритних постатей XVII століття. Вроцлавський архітектор Андрій Бемер завершив ансамбль монастиря бароковою вежею і оздобленням фасаду. Інтер’єр храму прикрашають численні різьблені вівтарі XVIII століття, стіни вкриті оригінальним фресковим розписом того ж періоду.
Історія, яка творилася між цими похмурими і величними мурами є надзвичайно захопливою. Тут настільки злилися воєдино реальні факти міських хронік з легендами, що розділити їх тепер неможливо. Цілюще джерело, яке вдарило після поховання 1484 року на подвір’ї монастиря святого Яна з Дуклі, захисника Львова від численних облог, канонізованого Папою Іваном Павлом Другим 1997 року… Барокова ротонда над криницею, куди скидали тіла вбитих українців, які 1648 року хотіли відчинити браму міста гетьманові Богдану Хмельницькому… Нарешті годинник на вежі костелу, який завжди випереджав час на п’ять хвилин на згадку про те, що монах-бернардинець перевів стрілку годинника вперед: міська брама зачинилися перед самим носом загарбників і таким чином було врятовано Львів від знищення… Багато легенд та реальних історичних подій бережуть і підземелля монастиря бернардинів.
8. Чорна кам’яниця
Свою назву Чорна кам’яниця одержала у ХІХ столітті через цілком прозаїчну причину: протягом століть свинцеві білила, які наносилися як ґрунт для поліхромії (багатоколірності), окислювалися під дією повітря й світла і таким чином утворився її таємничий чорний колір, який потім підтримувався поточними ремонтами. Хоча у 60-і роки ХХ століття в народі ходила легенда, що чорний колір кам’яниці надало втирання протягом багатьох років у фасад чорного соку від шкірок зелених грецьких горіхів.
Таємничість цієї кам’яниці полягає в тім, що одна з теорій чорного кольору фасаду, яку, проте, не визнають провідні архітектори Львова, це закопчення золою білого каменю пісковика внаслідок багаторічного опалення кам’яниці.
Проблема обігріву будинків зимою у середньовіччі стояла досить гостро. Для збереження тепла навіть килими вішали на певній відстані від стіни для того, щоб створити повітряний прошарок. А для опалення будинку у його підвалі розпалювали двокамерну піч. Палаючі дрова нагрівали каміння і гаряче повітря від розпечених каменів йшло трубами на всі поверхи. Пористий камінь-пісковик, з якого побудована кам’яниця, протягом століть активно поглинав пил і сажу, і таким чином з білого перетворився на чорний.
Першим власником цієї кам’яниці, а точніше тієї, яка стояла на місці теперішньої, був Андрій з Києва, тому її називали Київською. У кінці ХVI століття представник львівського патриціанського роду Ян Лоренцович відкрив у цьому будинку одну з перших у Львові аптек. Тоді цей будинок називався Лоренцовичівським. Онучка Яна Лоренцовича вийшла заміж за лікаря Мартина Анчевського, тож вже у XVII столітті кам’яниця називалася «докторівською». Доктор Анчевський тоді ж прикрасив фасад будинку скульптурою свого патрона, Святого Мартина, який відрізає мечем полу свого плаща і віддає її жебракові. Тут ми бачимо також фігуру львівського святого Станіслава Костку, покровителя і захисника міста від пожеж. При вході до будинку із середньовічних часів збереглася кам’яна лава, на якій сидів охоронець.
Зараз тут знаходиться відділ історії української діаспори Львівського історичного музею, де висвітлено окремі фрагменти трьох головних потоків українського еміграційного руху, хронологічні рамки якого охоплюють кін. XIX – кін. ХХ ст. Пам’ятки зібрані в експозиції допомагають глибше зрозуміти, що українці, які живуть поза межами України є вагомою гілкою українського народу, яка поповнює скарбницю нашої спільної історії, науки, культури і мистецтва.
9. Парк “Високий Замок”
Найвища гора Львова (413 метрів над рівнем моря і близько 130 метрів над рівнем середмістя) була штучно насипана наприкінці XIX століття на честь річниці Люблінської унії. Таким чином Львів одержав незрівнянний з іншими містами Європи оглядовий майданчик, краєвиди з якого не можуть залишити байдужим жодного, хто наважився сюди піднятися.
Біля підніжжя штучного кургану чатує кам’яний лев, який колись стояв біля міської Ратуші, і якому вже понад чотириста років. Неподалік – фрагмент стіни замку, що стояв на цій горі з XIV століття.
На нижній терасі парку Високий Замок велична алея старезних каштанів, на ній – пам’ятний камінь, поставлений на честь перемоги польського короля Яна III Собєського над турецьким військом 1675 року на Лесиницьких полях, які видно з цього місця.
Каштанова алея завершується будиночком садівника (1892 рік), а навколо нього росте багато екзотичних рослин. Для прикраси парку тут, в середині XIX століття, встановили штучну печеру з написом «15 серпня 1841 року», вхід до якої охороняють два кам’яні леви XVII століття зі старої Ратуші. Вони тримають щити з гербами львівських патриціанських родин. Колись цю печеру назвали «печерою смогубців», бо тут накладали на себе руки закохані, яким життєві обставини перешкоджали поєднатися.
Парк Високий Замок є осбливий тим, що він розташований на високій лісистій горі у самому центрі великого міста. І практично за 10-15 хвилин пішої ходи з будь-якого напрямку з гамірних вулиць можна потрапити у прохолоду і затишок віковічних дерев, де ніщо не нагадує про суєтність урбаністичного життя.
10. Музей “Личаківський цвинтар”
Кладовище було офіційно засноване у 1786 р. з ініціативи нової австрійської влади у тодішній столиці Королівства Галіції і Лодомерії.
Найстарша надгробна плита на його території датована 1675 р. Окрасою Личаківського некрополю є 23 каплиці-гробниці, що були власністю заможних львівських родин.
Своєрідним ноу-хау в Україні та Європі є недавно введені нічні екскурсії на Личакові.
